друзі, подивіться, будь ласка, відео. я, звісно, хз і в мене дуже багато різних сумнівів, але люди навколо підтверджують те враження, яке в мене виникло коли я послухав новий альбом назви. він типу… аномально схожий на мій фільм? особливо якшо подивитися його повністю і вловити саму концепцію, а не шукати збіги за якимись конкретними моментами. і… е…
у вересні минулого року я закінчив фільм «пластилінові мрії» (частина з вас вже точно його знає, а дехто навіть став героєм). вперше він був показаний тричі в червні на обмежену, але яку-не-яку авдиторію, після цього демонструвався на ще кількох фестивалях з серпня по листопад, і загалом можу сказати шо з кількасот людей, які цікавляться культурними подіями і бувають у києві його дивились.
а нещодавно вийшов альбом гурту назва «паросток», в більшості своїй складений фактично як радіоспектакль.
я розумію, що ця тема дійсно дуже актуальна, я розумію, що жодну з технік чи прийомів я не вигадав під фільм, але загальний збіг цих збігів, перепрошую, трохи дивує мене і я не знаю, що відчувать. мені не складно уявить як якась людина паралельно задумується над тим, щоб прорефлексувать питання дому. але трохи складно — як вона сідає і за рік після виходу дуже схожого твору автономно зненацька думає: «зроблю аудіоспектакль, складений повністю із голосів тих, хто втратив дім — запитаю в них, що таке дім, які в них з ним асоціації, хто в них там лишився і коли саме вони планують повернутися додому, після чого не просто складу з цього історію, а навмисне одночасно накладу всі голоси одне на одного так, щоб іноді навіть розібрати було складно, потім панорамую та імітую під це все звуки плівкового запису і починатиму розповіді з характерного клацання плівки, а ще зроблю свідомо так, аби це все звучало як неякісний домашній звукозапис» — тому шо буквально все це й було в мене, а тепер… є у них, хахах.
у мене клацання плівки було пояснене зупинкою моменту відео — імітації фотографування дому як елементу збереження пам’яті. я не дуже розумію, чим воно пояснене в них. магнітофоном? окей, але чому?.. у мене неякісний звукозапис був пов’язаний буквально з тим, що всі ці люди записували власними силами на диктофон. але вони, наскільки я бачу й розумію, робили це на студії. тоді чому?..
я написав гурту, вони сказали шо «це актуальна тема, фільму не бачили» і м’яко попросили від’їбатися, чесно кажучи. але ж не в темі проблема, мені дивно, що вони навіть не просили показати фільм, нічим не поцікавились — я хз, якби мені сказали шо те шо я зробив дуже сильно збігається з чимось, що вже зробив хтось інший то я би принаймні з власного бажання робити щось оригінальне спробував вивчити це питання. але…
ось ми тут. самі з собою і захопленими коментарями під їхніми піснями, котрі, якшо змонтувать докупи, зненацька повторять звукову доріжку мого фільму. ділюсь, цікаві ваші думки)
друзі, подивіться, будь ласка, відео. я, звісно, хз і в мене дуже багато різних сумнівів, але люди навколо підтверджують те враження, яке в мене виникло коли я послухав новий альбом назви. він типу… аномально схожий на мій фільм? особливо якшо подивитися його повністю і вловити саму концепцію, а не шукати збіги за якимись конкретними моментами. і… е…
у вересні минулого року я закінчив фільм «пластилінові мрії» (частина з вас вже точно його знає, а дехто навіть став героєм). вперше він був показаний тричі в червні на обмежену, але яку-не-яку авдиторію, після цього демонструвався на ще кількох фестивалях з серпня по листопад, і загалом можу сказати шо з кількасот людей, які цікавляться культурними подіями і бувають у києві його дивились.
а нещодавно вийшов альбом гурту назва «паросток», в більшості своїй складений фактично як радіоспектакль.
я розумію, що ця тема дійсно дуже актуальна, я розумію, що жодну з технік чи прийомів я не вигадав під фільм, але загальний збіг цих збігів, перепрошую, трохи дивує мене і я не знаю, що відчувать. мені не складно уявить як якась людина паралельно задумується над тим, щоб прорефлексувать питання дому. але трохи складно — як вона сідає і за рік після виходу дуже схожого твору автономно зненацька думає: «зроблю аудіоспектакль, складений повністю із голосів тих, хто втратив дім — запитаю в них, що таке дім, які в них з ним асоціації, хто в них там лишився і коли саме вони планують повернутися додому, після чого не просто складу з цього історію, а навмисне одночасно накладу всі голоси одне на одного так, щоб іноді навіть розібрати було складно, потім панорамую та імітую під це все звуки плівкового запису і починатиму розповіді з характерного клацання плівки, а ще зроблю свідомо так, аби це все звучало як неякісний домашній звукозапис» — тому шо буквально все це й було в мене, а тепер… є у них, хахах.
у мене клацання плівки було пояснене зупинкою моменту відео — імітації фотографування дому як елементу збереження пам’яті. я не дуже розумію, чим воно пояснене в них. магнітофоном? окей, але чому?.. у мене неякісний звукозапис був пов’язаний буквально з тим, що всі ці люди записували власними силами на диктофон. але вони, наскільки я бачу й розумію, робили це на студії. тоді чому?..
я написав гурту, вони сказали шо «це актуальна тема, фільму не бачили» і м’яко попросили від’їбатися, чесно кажучи. але ж не в темі проблема, мені дивно, що вони навіть не просили показати фільм, нічим не поцікавились — я хз, якби мені сказали шо те шо я зробив дуже сильно збігається з чимось, що вже зробив хтось інший то я би принаймні з власного бажання робити щось оригінальне спробував вивчити це питання. але…
ось ми тут. самі з собою і захопленими коментарями під їхніми піснями, котрі, якшо змонтувать докупи, зненацька повторять звукову доріжку мого фільму. ділюсь, цікаві ваші думки)
The SUCK Channel on Telegram, with a message saying some content has been removed by the police. Photo: Telegram screenshot. In handing down the sentence yesterday, deputy judge Peter Hui Shiu-keung of the district court said that even if Ng did not post the messages, he cannot shirk responsibility as the owner and administrator of such a big group for allowing these messages that incite illegal behaviors to exist. Add the logo from your device. Adjust the visible area of your image. Congratulations! Now your Telegram channel has a face Click “Save”.! Although some crypto traders have moved toward screaming as a coping mechanism, several mental health experts call this therapy a pseudoscience. The crypto community finds its way to engage in one or the other way and share its feelings with other fellow members. A vandalised bank during the 2019 protest. File photo: May James/HKFP.
from us
