перепрошую, а куди мене репостнули і звідки навала підписників (-иць)?

в боротьбу за право називатися найбільш креативним і нещадним локальним телебаченням несподівано потужно вриваються володимир ценеважливо і свята галичина 1997 року, з днем народження їх!🔥

культурно-мистецька сторінка🗣️🗣️🗣️

колись я змонтую 10 годин крупних планів дідів і бабів з українського кіна і більше ніколи не буду онлайн

сьогодні жінка в кінотеатрі попросила сфотографуватись з моєю ногою.

хороша нога? сфотографувались би з такою?

До ювілею Володимира Денисенка (95 років у січні) оцифровував його маловідомий фільм "Женці" 1978 року.

"Маловідомим" кіно стало, як це часто буває, через відсутність цифрової копії і показів по ТБ. У свій час за рік прокату фільм подивилось більше 16 млн глядачів. Згодом Денисенко за нього отримав Шевченківську премію, обійшовши "Думу про Ковпака" Тимофія Левчука, епічну трилогію про партизанський рух в Україні часів Другої світової.

Левчук, найбільш нагороджуваний і наближений до партії режисер, патріарх українського радянського кіно, поступився, за слова кінознавця Любомира Госейка, "найдовшій рекламі комбайна Нива" від Денисенка, режисера, який після розгрому "Осяяння" (1971), припинив творчі пошуки і експерименти.

Пізніше напишу про кіно детальніше, а поки тримайте фрагмент сцени весілля, яким відкривається фільм. Оператор Микола Кульчицький, композитор Володимир Губа.

Сканування відбувалось з не дуже якісної російської прокатної фільмокопії. Негатив (фільм знімався на 70 мм) знаходиться в Росії.

друзі, подивіться, будь ласка, відео. я, звісно, хз і в мене дуже багато різних сумнівів, але люди навколо підтверджують те враження, яке в мене виникло коли я послухав новий альбом назви. він типу… аномально схожий на мій фільм? особливо якшо подивитися його повністю і вловити саму концепцію, а не шукати збіги за якимись конкретними моментами. і… е…

у вересні минулого року я закінчив фільм «пластилінові мрії» (частина з вас вже точно його знає, а дехто навіть став героєм). вперше він був показаний тричі в червні на обмежену, але яку-не-яку авдиторію, після цього демонструвався на ще кількох фестивалях з серпня по листопад, і загалом можу сказати шо з кількасот людей, які цікавляться культурними подіями і бувають у києві його дивились.

а нещодавно вийшов альбом гурту назва «паросток», в більшості своїй складений фактично як радіоспектакль.

я розумію, що ця тема дійсно дуже актуальна, я розумію, що жодну з технік чи прийомів я не вигадав під фільм, але загальний збіг цих збігів, перепрошую, трохи дивує мене і я не знаю, що відчувать. мені не складно уявить як якась людина паралельно задумується над тим, щоб прорефлексувать питання дому. але трохи складно — як вона сідає і за рік після виходу дуже схожого твору автономно зненацька думає: «зроблю аудіоспектакль, складений повністю із голосів тих, хто втратив дім — запитаю в них, що таке дім, які в них з ним асоціації, хто в них там лишився і коли саме вони планують повернутися додому, після чого не просто складу з цього історію, а навмисне одночасно накладу всі голоси одне на одного так, щоб іноді навіть розібрати було складно, потім панорамую та імітую під це все звуки плівкового запису і починатиму розповіді з характерного клацання плівки, а ще зроблю свідомо так, аби це все звучало як неякісний домашній звукозапис» — тому шо буквально все це й було в мене, а тепер… є у них, хахах.

у мене клацання плівки було пояснене зупинкою моменту відео — імітації фотографування дому як елементу збереження пам’яті. я не дуже розумію, чим воно пояснене в них. магнітофоном? окей, але чому?.. у мене неякісний звукозапис був пов’язаний буквально з тим, що всі ці люди записували власними силами на диктофон. але вони, наскільки я бачу й розумію, робили це на студії. тоді чому?..

я написав гурту, вони сказали шо «це актуальна тема, фільму не бачили» і м’яко попросили від’їбатися, чесно кажучи. але ж не в темі проблема, мені дивно, що вони навіть не просили показати фільм, нічим не поцікавились — я хз, якби мені сказали шо те шо я зробив дуже сильно збігається з чимось, що вже зробив хтось інший то я би принаймні з власного бажання робити щось оригінальне спробував вивчити це питання. але…

ось ми тут. самі з собою і захопленими коментарями під їхніми піснями, котрі, якшо змонтувать докупи, зненацька повторять звукову доріжку мого фільму.
ділюсь, цікаві ваші думки)

друзі, ми вирішили не залишати це й піти далі, якщо хочете допомогти нам розібратися, допоможіть, будь ласка, розголосу:
https://x.com/li_lich_ka/status/1856050655539933531?t=eOnhWv_8MFLUzME-Tzp_XQ&s=19

дякую!

«джиммі гіґґінз» (1927), георгій тасін