🔥🔥🔥🔥🔥🔥🔥🔥
Час УПЦ закінчився.

Володимир Зеленський.

Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

о. Георгій з УПЦ поділився роздумами:

«Мене, текел, фарес

Минулого тижня, коли наш архієрей служив на приході, пролили Кров на облачення. Чи це якийсь знак, Божий Промисел? А може звичайна необережність? Не знаю. Знаю, що владиці скоро 73, а в 75 Устав вимагає подавати прошеніє почислити на покій.

Згадалося, як два роки тому митрополит Пітірім підштовхнув Блаженнійшого і предстоятель пролив на себе Чашу. Обом на той час було по 78. В цьому ж році 80-річний владика Пітірім під час каждєнія в Почаївській Лаврі розсипав гаряче вугілля.

До чого я це. Це все говорить не лише просто про якусь-то втрату фізичних кондицій людей з віком. Це нагадує нам про те, що архієреї, які керують Церквою, це люди зовсім іншої епохи. Їх свідомість формувалася ще в радянські часи. Вони живуть мріями про «Святую Русь» і часто відірвані від реальності. Відірвані настільки, що порівнюють теперішню ситуацію в Церкві з Третьою книгою Макавеїв.

Тому чекати від наших архієреїв, від Синоду, якихось логічних і дієвих рішень не варто. Вони готують всіх йти в катакомби. Хоча давно подбали про своє подальше безбідне існування. А що робити священникам, їх сім’ям, їм байдуже. Всеодно таким темпом скоро всіх мобілізують.»

Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

о. Кирило Говорун пише:

«От слов своих осудишься и оправдаешься. Из "Постановления Собора Русской Православной Церкви об отлучении и лишении сана перешедших на сторону фашистов представителей духовенства. г. Москва, 8 сентября 1943 г.":

"Святая Православная Церковь, как русская, так и восточная уже вынесла свое осуждение изменникам христианскому делу и предателям Церкви. И мы сегодня, собравшиеся во имя Отца, Сына и Святого Духа, подтверждаем это осуждение и постановляем: всякий виновный в измене общецерковному делу и перешедший на сторону фашизма, как против Креста Господня, да числится отлученным, а епископ или клирик лишенным сана".

Я так полагаю, это постановление остается в силе и относится также к перешедшим на сторону современного русского фашизма.»

Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

о. Андрій Глущенко пише про правильні речі:

«”Им бы понедельники взятиюь и отменить".

Якщо православні церкви в Україні ставили б собі за мету оздоровлення церковного життя свого кліру, то одним із перших кроків мала б стати радикальна реформа системи т.з. "церковних нагород" - у бік спрощення. Всі ці особливі сани, прото-, архі-, хрести різного кольору та різної форми, різні головні убори ітд ітп. Повне скасування навряд чи можливе, але хоча б поступова відмова та демонстрація "це не повинно мати значення".

Коли священик сам підписується "митрофорний протоієрей", він не помічає, які кордони переходить. Сумно, що з'ясування, у кого якісь нагороди, знаходить своє практичне застосування навіть тоді, коли його якраз і не повинно бути в принципі: на літургії перед Чашею. у якому порядку приступати до неї, хто перший, а хто останній...

не варто пояснювати, наскільки ця система розгорнута т.з. "нагород" суперечить євангельському духу. Предмет для гордості, самолюбства та самолюбування. Щодо чернечих це взагалі виглядає якимось абсурдом. Тридцятирічні "архімандрити", у яких і борода ще до ладу не росте...

Мають бути три сани - і все.

Всі єпископи – рівні.
Всі священики – рівні.
Всі диякони – рівні.

Предстоятель - "перший серед рівних", але не на словах, а на ділі. Як речник у парламенті.

І тоді не мало б значення, чи називається предстоятель "патріархом", "архієпископом" або "митрополитом", яке місце у т.з. "диптиху" займає, чи називається "тринадцятим апостолом", "суддю всесвіту", "святішим" або "блаженнішим".

Це також і до питання, що політики періодично порушують тему надання ПЦУ статусу "патріархату". Ну так, звичайно, найбільш нагальна проблема для воюючої держави і для її церковного життя... чи просто потішити самолюбство?

Якась країна може сама себе проголосити хоч "королівством", хоч "найбільшою імперією всіх часів". Рівень життя це не підніме, зарплати вчителів у школах від цього не збільшаться. Те саме стосується Церкви та проблем її внутрішнього життя.

Дерево пізнається за плодами. Людина пізнається у справах. Досягнення священика чи єпископа не визначаються формою його хреста чи кольором мантії.»

Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

о. Василій Гелеван, родом з Закарпаття, окормляє російські окупаційні війська в Україні і благословляє їх на вбивства українців та захист руського міру.

#крінжатіна

Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

​​Ігумен Валеріан Головченко з УПЦ:

«ЙОНДУ
Якось подзвонила якась маловідома жінка. Мабуть з «захожан». Може колись і спілкувався з нею на парафії, але то було занадто давно, і відразу пригадати її я не зміг. Але вона чекала поради у непростій життєвій ситуації. Оскільки мій Бог сказав «того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть» (Ін. 6:37), я (як той, що намагається бути Його учнем), просто мав її вислухати. І допомогти, якщо не дійсно корисною порадою, то хоча би добрим словом. До того ж я «мав час та натхнення» щоб вислухати її по телефону (хоча віддаю перевагу спілкуванню «очі в очі»!). Життєва ситуація була прозаїчна, банальна, і досить розповсюджена та відома.
У неї є рідний племінник (син її молодшої сестри). До того ж, він доводиться їй хрещеним сином. Так довелося, що у хлопця з тіткою-хресною склалися найліпші довірливі стосунки. Свого біологічного батька хлопець майже не знав. Але мати вже багато років одружена з гідним чоловіком, який, до того ж, відразу всиновив свого пасинка. Але… Підлітку виповнилося 13 років. Перехідний вік! І почалися постійні домашні конфлікти: «Я більш не дитина! Ти мені не батько! Да хоч задавися ти своєю турботою, вона мені не потрібна! Відчепися від мене!». Здається вітчиму було прикро і боляче таке чути. Ще складніше було його матері, яка «опинилася між двох вогнів», бо любила і свого сина, і свого чоловіка.
«Тож, чи не могли би ви тому хлопцю щось таке сказати, щоб якось пригасити цей конфлікт?» - попросила мене тітка-хресна. З розповіді жінки з’ясував, що родина «малоцерковна». Тобто, відвідують храм на Різдво, Великдень та «посв’ятити яблука». І, якщо я скажу юнакові якісь «божі слова», подарую «суто православні оберіги та талісмани» та ще й «посвячу квартиру-машину», то все відразу у них в родині «стане гаразд». Довелося розчарувати її. Та запитати, чи має сам хлопець бажання просто поспілкуватися зі мною, ділячись своїми проблемами? Чи це є лише особистим бажанням самої тітки-хресної?
- Зрозумійте, що я для цього хлопця «майже ніхто». Просто якийсь ваш «знайомий з бородою та у чорному халаті». І якщо для вас особисто я ще можу якось бути авторитетним, то для нього цей авторитет може бути досі сумнівним, незважаючи на довірливі стосунки проміж вами. Тож, нехай подзвонить мені сам, можете дати йому мій номер телефону. Тільки так, щоб телефонна розмова з ним була наодинці, і ви не стояли при цьому у нього над душею.
Через день хлопець передзвонив. Мене порадувало те, що розмова відбулася досить відвертою, бо він сам розумів, що проблема є. Розповів мені, що його «не батько» вимагає від нього страшних речей: прибиратися та мити підлогу, своєчасно приходити до дому та не валандатися по вулицях, не прогулювати школу та гарно вчитися. Ну і всі подібні жахи.
Ну що мені йому сказати чи порадити? Цитувати Святе Письмо чи святих отців VII ст.? Не думаю, щоб це відразу би йому «зайшло» та хоч би якось запам’яталося. Але… Може саме зараз потрібно щось інше? «Господи! Допоможи мені! Дай мені бути тим, хто втішає, а не тим, хто чекає втіхи». Несподівано чомусь згадався фантастичний фільм, який я нещодавно подивився (це було досить давно).
- Ти дивився «Вартові галактики» (Guardians of the Galaxy, американський супергеройський фільм)? Про хлопця, який дуже бажав знайти свого батька? Там де «Я єсть Ґрут!»?
- Ні…
- Подивися. Перший та другий. Дивитися ДО КІНЦЯ. Сподіваюся, що десь за тиждень подивишся обидві частини. Як подивишся, то передзвони мені. Обговоримо, поспілкуємося.
- Гаразд. Дякую.
Десь через тиждень хлопець передзвонив.
- Ну що, подивився?
- Так. Дякую ще раз. Я все зрозумів… (мовчання, якісь хлюпання)
- Чого мовчиш?
- Я ПЛАЧУ. (майже пошепки). Я зрозумів… Йонду Удонта… Той, хто виховав…
Так, може його вітчим і не зробить з цього підлітка «Зоряного Лицаря». Але, здається, як справжній батько, безсумнівно виховає з нього Людину.»

Тетяна Деркач сподівається:

«Отже. Всі кажуть, що питання УПЦ буде частиною побажалок Путіна у "Великій Угоді" з Трампом.

Щоб да - так ніт. Здається, після демаршу 33 архієреїв УПЦ така проблема вже не в пріоритеті Кремля. І, я вам скажу, слава Богу. Ці сміливі люди спасли свою церкву від диявольської спокуси бути захищеною дияволом. (жарт, але в кожному жарті є доля сіроіосу).

Пам'ятаєте, як апостол Павло вигнав злих духів з одержимої рабині, яка почала свідчити про апостолів начебто правду? Бо одержимі злими духами не можуть бути свідками істини. Так і Росія з РПЦ не може бути адвокатом УПЦ.
Але подивимось. Поки виглядає так, що УПЦ досить вже сподіватись на князів і синів людських і треба робити щось з тим лайном, в яке її занесло.»

Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

​​Відомий на всю УПЦ о. Миколай нарешті прозрів і написав:

«Був в одному храмі УПЦ на святі. З 10 тостів - 8 було "заупокойних". Хоронили УПЦ...

Ще священники розказують. Про те, що вони роблять, щоб дати по рукам своєму архієреєві.

Зараз пішов "сезон свічок". І єпархіальні управління насилують парафії необхідністю закупати втридорога свічки. І в єпархіях УПЦ нічого не змінилось. І ціна до потолка, і кількість чуть не тоннами...

Один священник поїхав за свічками з заявою про почислення за штат: "Свічок купляти не має за що. Почисляйте за штат. Яка різниця, хто з церкви вижене: баби-прихожанки чи архієрей?

Інший заявив: "Почекайте пару днів. Продам нирку і приїду по ваші свічки".

Ще один: "Вибачте, не можу доїхати. ТЦК ловить."

Так владиченькі і не дочекаються своїх свічних надприбутків. Такий принизливий саботаж архієреїв в УПЦ відбувається вперше.

Чесно кажучи, так хочеться, щоб ті архієреї, якщо вже хочеться шикарно жити, вклались в який-небудь бізнес і не мучали тих бідних священників.

Але ж там напрягатись потрібно, а тут дої корову, поки не здохне.

Шановні підписники і читачі каналу!

Адміни каналу не модерують коменти і реагують виключно на скаргі, які надсилаються на Поштамт Веселих попів

Тож якщо Ви у коментах зустріли z-пропаганду, або якийсь непотріб, напишіть нам, будь-ласка, повідомлення. І ми забанимо всіх ходоків з Півночі.

🔥 Гурт Metallica опублікував у себе в Instagam виступ українського військового розвідника Тараса Столяра, який грає «Nothing Else Matters» на 62-струнній бандурі.

Неперевершено красиво!

Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

Камуфляжна ряса- останній піск моди z-попів з РПЦ.

#крінжатіна

Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

Підписник надіслав:

«Нещодавно в одній церкві УПЦ побачив доволі цікаву настінну фреску, на якій можна доволі чітко побачити фрагмент кремлівської стіни в Москві.

Харківська єпархія, Свято-Покровський чоловічий монастир.»

Хтось може прокоментувати, що це означає?

Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

Переписка священників УПЦ, які дуже близькі до кількох архієреїв:

- У нас нещодавно спакували отця повторно, бо не оновив дані, хоча до цього вже мав проблеми з ТЦК. Єпископ не зміг нічого змінити...

- Єпископи це лише назва... Гляньте що це за люди!!! Ні совісті, ні освіти, ні, тим більше, гідності.

- Допоки єпископи і високостатусні священики не несуть тяготи, як просте духовенство і народ, на зміни в церковній політиці не варто розраховувати.

- Якби прогнали по учебці та відправили на схід декілька архієреїв до 60 років, і щоб вони пожили б у палатках, походили в наряди, повідстювали б свої права, коли ти один а проти тебе декілька доводів, тоді б митрополія і всі інші єпископи, мабуть, зачухалися.

Тож ми звертаємося до тих, хто може допомогти вирішити проблеми УПЦ і вивести її зі ступору. Наші недоперелякані архієреї УПЦ перестануть мовчати і нишпоритися по своїх норах, коли їхню сраку посадять на гаряче. Тож пора вже забирати до ТЦК архієреїв УПЦ віком до 60 років. Віримо, що чаша сповідництва додасть їм розуму і відваги не ховатися, а підвищити свій голос для розпочатку дій щодо розірвання стосунків з РПЦ.

Ей, грядіть, панове тцк-шники!

Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

Діалог.Тут написав про садизм серед архієреїв УПЦ:

«Нет повести печальнее на свете, чем повесть о священнике в запрете

Долго я думала, прежде чем решилась об этом написать. Не хотелось выносить сор из избы, но, к сожалению, если ничего не рассказать, то ничего и не разрешится. Увы, в церковной жизни многое устроено так, что если ты попал в беду либо опалу, то остаёшься со своей бедой один на один.

Итак, начало истории

Мой супруг служит у престола уже 6 лет. Не так много, но и достаточно для некоторого опыта. Батюшка он добросовестный, прост в общении. Нареканий за это время он не имел. Служил в одном из соборов Запорожья штатным священником.

Он бы и продолжал служить, выполнять свои пастырские обязанности, если бы не начало боевых действий в 2022 году и усложнение военной обстановки вблизи нашего села, где мы жили всей семьей. Село Приморское находится в 30 км от Запорожья, но с другой стороны, в 18 км уже Васильевка, которая сейчас неподконтрольна Украине. Фронт от нас — в 5 км.

Село часто обстреливают, и в целом обстановка там крайне напряжённая.

Забегая наперёд, скажу, что уезжать мы очень не хотели, много было удерживающих факторов. Но уже когда заговорили об эвакуации семей с детьми в нашей школе, мы решились, что ради детей надо выезжать. Ещё скажу, что нам пришлось раздать множество наших животных, я рыдала бесконечно от этой неизбежности. Но это было необходимо в нашей ситуации, так как действовать надо было быстро, и документы на всех мы бы не успели оформить.

Благо, как раз наш добрый друг предложил помощь с жильём и обустройством в Германии. Оставалось дело за малым, как нам казалось: получить разрешение правящего архиерея митрополита Луки на выезд и ехать со спокойной душой, вывозить детей. На момент выезда у нас их было пятеро, младшей всего три месяца. Сейчас уже шестеро, младший недавно родился. Тем более и благочинный нас отпускал ввиду ситуации такой непростой.

Мой супруг идёт к архиерею с прошением отпустить его на такой выезд. В ответ:

— Я тебя отпустить не могу. Вывози семью и возвращайся.

— Как же моя жена справится с 5 детьми?!

— Справится.

Мой супруг был в шоке от услышанного. Ведь для любого родителя с большим количеством детей остаться одному с малышами — это очень большая нагрузка, особенно когда есть младенцы, детсадовцы, младшие школьники. А именно такая компания детей у нас и была.

Не имея помощи на постоянной основе извне, мы с мужем справлялись и справляемся сами. Но на тот момент так глобально о перспективах и изменениях мы не думали, и батюшка просто взял разрешение на двухнедельный отпуск для вывоза семьи. Он даже по наивности подумал, что владыка его отпустил, просто для пущей строгости сказал, что не отпускает, а на самом деле всё не так.

Забыла добавить, что когда владыке батюшка сказал, что мы выезжаем в эвакуацию, владыка предложил нам дом семьи, которая уехала. Но так как дом находится возле стратегического объекта, куда не раз прилетало, мы вынуждены были отказаться. Плюс, город тоже стали бомбить чаще. А ввиду накопленной усталости от войны, мы уже не могли согласиться на то, чтоб быть с детьми в областном центре, который точно так же страдает от бомб и ракет.

Немаловажным фактором стало и то, что у одного нашего ребёнка появилась седина. У других детей наблюдались другие психологические проблемы, о чём мы сообщили владыке. Но отказ от дома был воспринят как то, что мы носом воротим и хотим красивой жизни. Хотя нашу жизнь сложно назвать какой-то роскошной.

В общем, собрались мы и поехали в дальний путь

Ехали долго, около трёх суток. С детьми путешествовать очень непросто, поэтому поездка затянулась. По приезду нас встретили друзья, мы разместились у них, так как жильё для нашей семьи ещё надо было найти.

И тут мы уже стали понимать, что не всё так просто и быстро делается. Оформление документов, ожидание жилья и прочее заняло у нас в итоге три месяца. Так же, как и первые финансы на жизнь мы получили тоже спустя три месяца. В целом оформление всего заняло более полугода.⬇️⬇️⬇️

На тот момент, пока мы этот путь только начинали, батюшка честно написал архиерею, мол, благословите задержаться, мы никак в две недели не уложимся. Но ответ был непонятен, в стиле «ни да, ни нет». Мы его даже не поняли поначалу, так как были полностью поглощены нахлынувшими проблемами. Расплывчатый ответ владыки посчитали как его добро на то, чтоб задержаться, ведь иначе никак не получалось.

Проходит месяц нашего пребывания в Германии, мы понемногу начали отходить от постоянной тревоги и ожидания прилётов, как тут постиг новый удар: после звонка секретаря и обвинения, будто батюшка обманул владыку, из епархии присылают указ о запрете моего супруга в священнослужении по причине неявки из отпуска.
Разумеется, такого наша семья не ожидала. Это казалось настолько абсурдным, ведь никакого желания бросать священство мой муж не имел. Более того, он хотел вернуться и собирался это сделать, но, увидев реальность, с которой сталкиваются беженцы в чужой стране, понял, что здесь и сейчас он необходим.

Он и сослужил здесь в Германии на украинском приходе по приглашению местного батюшки. Возможность служить хотя бы иногда была отдушиной и утешением. Ведь на чужбине всё даётся непросто, а служба — словно напоминание о доме и вообще естественная потребность любого священника. А тут и этой возможности лишили.

Плюс, здесь много украинских беженцев, и из нашей епархии в том числе, которые нуждаются в духовном окормлении. В удручённом состоянии муж писал владыке о сложившейся ситуации с просьбой войти в положение — что невозможно сорваться вот так сразу, но тот был непреклонен и подводил к тому, что надо просто вернуться в епархию. Были приведены в пример донецкие батюшки, не оставившие свои приходы и так далее.

Никакие личные обстоятельства не принимались во внимание. Хотя любой здравомыслящий человек понимает, что оставить семью с таким количеством маленьких детей и неизвестно ещё на какой срок — это просто самоубийство этой семьи. И это не громкие слова, это грустная реальность нахождения в чужой стране. Думаю, любой, прошедший подобный путь, подтвердит, насколько непросто встроиться в новую действительность. Так что помимо военных действий дома, прилетела и «пуля» другого рода из родной епархии.

Было настолько горько, что не передать словами. И, к сожалению, наш печальный случай не единственный. Таких историй несколько в нашей епархии. Просто я имею моральное право говорить о нас.

Ещё хотелось заметить, что само прещение было составлено без указания вины, кроме как то, что батюшка не вернулся из отпуска (хотя он и не просил отпуск. Это единственное, что ему позволили. Так как из епархии и не отпускают никого), и без указания срока запрета.

Хочется задать вопрос: имеет ли право священник спасти свою семью?

Имеет ли право поступить в какой-то момент не по канонам (если говорить о покидании места служения по какой-то причине), а по совести? Ведь Церковь начинается с малой церкви, и кажется логичным спасти своё малое стадо от войны и нахлынувших сложностей здесь и сейчас в реальной жизни, а не сидя в тихих кабинетах.
Как можно говорить о братских взаимоотношениях между священниками, если из собратьев тебя не поддержит практически никто в сложившейся беде, а если на словах поддержит, то вслух не заступится? Даже больше, будут идти в ход фразы «сам виноват», «ну а что ты хотел», «владыка верно поступил», «сиди тихо, как-то образуется» и так далее.
Есть ли общность и отношения как в семье, если в свою защиту сказать нельзя абсолютно ничего?

Почему тогда в целом Церковь ратует за многодетные семьи, а на деле, когда семья нуждается в помощи, её выкидывают вон? Ведь, по сути, от подобного жёсткого решения зависит жизнедеятельность семьи. Священник кормится от престола, а тут служить нельзя. Как согласуется заповедь о любви с такими действиями, если за все время военных действий епархия нашей семье не оказывала помощи? Я сейчас говорю не об обидах, а о фактах.⬇️⬇️⬇️