Невідомий священник УПЦ на своєму тг-каналі «НЕ капелан» пише про неприємне:

«Один з мобілізованих священиків УПЦ, який у своїй єпархії був не останньою людиною, тобто на одній з керівних посад, розповідає мені, що окрім родини, парафіян і простих людей його ніхто не підтримує. Архієрей, відколи той попав у армію, телефон від нього не бере. Тобто не дзвонить сам і не хоче просто почути, поцікавитись як у нього справи.
Якщо ситуація не зміниться, ім'я цього архієрея УПЦ буде прославлено. Бо це гидко. Це недостойно. Це не по людськи.»


Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

Виступ Юрія Чорноморця на Міжнародній науково-практичній конференції «Державно-конфесійні відносини в Україні: стан та виклики»

«Тема моєї доповіді – «Умови досягнення єдності православних в Україні сьогодні». Найперша умова, яку я висунув би – це чесність. Тому що ми бачимо з боку двох юрисдикцій, які на сьогодні існують, відсутність чесності…»

Слухати: https://youtu.be/QDuPaVnmVTo?si=6PxkV8mGQaEQb8Uw

Читати: https://sofiyske-bratstvo.org/vystup-yuriya-chornomorczya-na-konferencziyi-derzhavno-konfesijni-vidnosyny-v-ukrayini-stan-ta-vyklyky/


Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

«Коли дві юрисдикції, які є плоть від плоті московських звичок бʼються між собою, це жах і кошмар.»

Це український богослов
Юрій Чорноморець усім православним церковним лідерам добре навішав у своїй доповіді, - пише Наталія Василевич.


Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

ПЦУ в умовах воєнного стану: аналіз її самоідентифікації і перспектив перетворення в єдину православну юрисдикцію


Доповідь на Міжнародній науково-практичній конференції «Державно-конфесійні відносини в Україні: стан та виклики»

«Релігія в Україні» з дозволу авторів публікує деякі доповіді, які присвячені критиці стосунків та поведінки двох конкурентних церков – ПЦУ та УПЦ. В запропонованій доповіді автор – релігієзнавець Олександр Сарапін ставить під сумнів ефективність політики керівництва ПЦУ, яка не сприяє єдності православних в Україні.

«Олександр Сарапін, доцент кафедри релігієзнавства Філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка

В православній конфігурації сучасної України домінантним видається статус ПЦУ, яка вже звикла до позитивних «одобрямс» і любʼязностей з боку владних структур, ЗМІ й особливо соціальних мереж. Утвердженню позитивного іміджу ПЦУ в суспільстві побіжно посприяли її патріотична позиція в роки російсько-української війни і декларативна підтримка політики уряду. До того ж у ЗМІ постійно наголошується на конструктивних зусиллях керівництва ПЦУ, її духовенства і мирян в їхніх спробах реалізації установки, направленої на єдність православних спільнот в країні. Принаймні, в суспільстві переважають схвальні відгуки з приводу діяльності ПЦУ і, відповідно, окреслюються її райдужні перспективи.

Проте спроби керівництва ПЦУ, направлені на демонстрацію привабливості своєї юрисдикції приводять, з одного боку, до возвеличення релігійної складової в суспільстві, яка по суті ототожнюється з духовністю, а з іншого, - видається гальмом на шляху досягнення реальної єдності нині конкуруючих між собою православних спільнот. Своєрідне підтвердження тому можна знайти в непродуктивних підсумках переговорів з приводу питання єдності українського православʼя делегації Константинопольського Патріархату з очільниками ПЦУ, УПЦ та УПЦ КП в серпні 2024 р. 
ПЦУ офіційно позиціонує себе як «державницька Церква».

Свідченням тому є неодноразові декларації митрополита Епіфанія. Для прикладу, він стверджував: «Помісна Українська Православна Церква ніколи не була, не є і не бажає бути «державною церквою», але ми с «державницькою Церквою», тобто як громадяни у країни та патріоти ми відстоюємо свободу, незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої країни» 2, с. 21. Судячи з контексту, митрополит Епіфаній мав на увазі опікування інтересами держави, або ту діяльність, яка направлена на сприяння у справі зміцнення держави. Проте в подібних деклараціях відчутним є погодження з політикою латентного етатизму, до якої вдається влада.

Причому митрополит Епіфаній неодноразово наполягав на існуванні звʼязку між єдиною Церквою і сильною державою. Для прикладу, під час урочистого молебну у Воскресенському соборі м. Рівне 22 жовтня 2024 р. він наголошував: «Без сильної, єдиної Української Церкви ми не збудуємо сильну, єдину українську Державу. Ці речі дуже взаємоповʼязані. Ось чому ми створюємо нашу помісну Православну Церкву».

ПЦУ також ідентифікує себе як єдина канонічна православна інституція в Україні. Словами митрополита Епіфанія: «З канонічної точки зору період розділення українського православʼя завершився у 2018 році завдяки рішенням Вселенського Патріархату та Обʼєднавчому Собору, підсумком чого стало отримання Томосу про автокефалію. З того часу Православна Церква України - єдина канонічно сформована православна юрисдикція в Україні». Проте очільник ПЦУ видає бажане за дійсне. Оскільки претензії на канонічну територію також висувають УПЦ та УПЦ КП. Остання de jure ліквідована, але de facto все-таки існує. Крім того, під сумнів слід поставити декларації митрополита Епіфанія про ПЦУ як найбільшу конфесійну організацію в Україні саме за кількістю громад.

Для прикладу, він стверджує: «Православна Церква України відбулася й успішно утверджується: адже нині вона є найбільшим релігійним обʼєднанням в нашій державі, в першу чергу - за рівнем самоідентифікації з нею наших співгромадян та суспільної довіри, але також і за кількістю громад, які складають нашу єдину духовну родину».⬇️⬇️⬇️

Хоча за даними ДЕСС на 1 січня 2024 року нараховувалось 8295 релігійних організацій ПЦУ і 10919 релігійних організацій УПЦ (МП).

Подібні твердження приховують в собі вказівку на винятковість ПЦУ як єдиної канонічної юрисдикції в Україні. Звісно, що з такої позиції видається неможливим конструктивний діалог з питання єдності українського православʼя. До того ж навряд чи будуть продуктивними переговори з позиції демонстрації зверхності над конкурентами з УПЦ.
Для прикладу, митрополит Епіфаній стверджував: «Присутність на території українських єпархій структур Московської патріархії - як у вигляді так званої Київської митрополії, очолюваної митрополитом Російської Церкви Онуфрієм (Березовським), так і у вигляді єпархій на окупованих Кремлем територіях півдня і сходу України, прямо підпорядкованих Москві - є аномалією, порушенням канонічного порядку».

В такому разі проблематичними слід визнати твердження про перспективи існування в конфесійному полі України єдиної православної структури в особі ПЦУ. Принаймні на засіданні Священного Синоду Константинопольського Патріархату (25 листопада 2024 р.), на якому відбулося обговорення звіту тих трьох ієрархів, які зустрічалися з очільниками православних структур в Києві, пролунали не досить обнадійливі пропозиції й навіть критичні зауваження. Зокрема, члени Синоду узагальнили про відсутність усіляких перспектив для діалогу між двома сторонами в Україні, оскільки і митрополит Еліфаній і митрополит Онуфрій «не бажають відступати від своїх позицій, щоб знайти спільну мову для порозуміння». Між іншим, очільник ПЦУ часто використовує ту саму риторику, яка тривалий час була характерною для керівництва УПЦ. Йдеться про реалізацію установки, в основі якої полягає приєднання, а не воззʼєднання.

Насамкінець, згадаю про повчальну сентенцію Кипріана Карфагенського: «Христова Церква єдина, бо один є Бог.. І один є Ісус Христос - Будівничий Церкви» (Листи, 69, б).

Тільки з метою адміністративного упорядкування вона поділяється на патріархати, митрополії, архієпископії, тощо. Чи варто тоді вдаватися до конфесійної боротьби за території, які визнаються канонічними з погляду якоїсь однієї церковної структури?
З іншого боку, чи доречно ПЦУ дотримуватися курсу на канонічний унітаризм? Небезпеку реалізаці такого курсу вбачаю у сковзанні в тенета церковного авторитаризму. На мою думку слід зважати на наявність своєрідного православного плюралізму сучасної України. Історичні метаморфози, які сталися з українським православʼям незалежної України і спроби його політизації на різних етапах її розвитку дозволяють узагальнити про подальше функціонування кількох православних юрисдикцій. В якому форматі вони будуть функціонувати - покаже час.»

https://www.religion.in.ua/main/51430-pcu-v-umovax-voyennogo-stanu-analiz-yiyi-samoidentifikaciyi-i-perspektiv-peretvorennya-v-yedinu-pravoslavnu-yurisdikciyu.html

Доброго ранку і мирного дня!

Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

СБУ заочно повідомила про підозру російським митрополитам, які сприяли захопленню храмів на тимчасово окупованих територіях України, поширюють кремлівський режим на тимчасово окупованій частині території України.

Усі вони - члени священного синоду рпц. Зокрема це:

▪ голова Санкт-Петербурзької митрополії – митрополит Варсонофій (Анатолій Судаков);
▪ голова відділу зовнішніх церковних зав’язків рпц – митрополит Антоній (Антон Севрюк);
▪ керуючий Коломницькою єпархією, патріарший намісник московської митрополії – митрополит Крутицький (Георгій Пономарьов);
▪ керуючий справами московської патріархії – митрополит Діонісій (Петро Порубай).

За матеріалами справи, протягом 2022-2023 років вони сприяли захопленню майна українських церков на лівобережжі Херсонщини, а також у Криму і тимчасово окупованих районах Запорізької та Луганської областей.

Для цього фігуранти під керівництвом патріарха Гундяєва забезпечили рішення російського синоду щодо «приєднання» українських релігійних громад до складу рпц.

У такий спосіб російські клірики захопили храми, церковні споруди та землю Джанкойської, Бердянської, Ровеньківської та Херсонської єпархій і призначили там підконтрольних москві єпископів.

У подальшому ставленики країни-агресора нав’язували вірянам кремлівські наративи, в яких благословляли війну рф проти України та виправдовували злочини окупантів.

На підставі зібраних доказів Судакову, Севрюку, Порубаю та Пономарьову заочно повідомлено про підозру за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 110 Кримінального кодексу України (пособництво у вчиненні умисних дій з метою зміни меж території або державного кордону України, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до інших тяжких наслідків).

Тепер ще додати міжнародні санкції, відловити і посадити.

Було б добре і для Церкви корисно!

Архієпископ в Обухові УПЦ Іона:

«Цього дня 34 роки тому у Володимирському соборі Києва було звершено архієрейську хіротонію. Єпископом став намісник Почаївської Лаври архімандрит Онуфрій. І відтоді історія Української Церкви тісно пов'язана з ним. З його яскравою, твердою, але скромною і милостивою особистістю.

Я дякую Господу, що давно знаю його, що при виборі Предстоятеля голосував за нього. Не всі його вчинки і рішення були зрозумілі мені, але з часом я бачу, що вони були натхненні Духом.

І зараз так само. Йому важко. Дуже. І теж різним групам у нашій Церкві (але ж у нас, на відміну від секти, немає суворо обов'язкової однодумності) щось у його діях або "бездіяльності" здається неправильним. Але я вірю і знаю, що його керівництво УПЦ є плодом напоумлення від Бога, яке Він подає нашому митрополиту у відповідь на його молитви.

Давайте й ми приєднаємося до його предстоятельських молитов за нашу Церкву.
І помолимося за нашого Авву!
І привітаємо його.

На фото єпископ Онуфрій у день хіротонії».

Многая літа!

Протодиакон Владимир Василик, доктор исторических наук, кандидат филологических наук, кандидат богословия, профессор, член Синодальной богослужебной комиссии РПЦ стонет:

«Ситуация в Сирии разворачивается по самому худшему и катастрофическому сценарию.

За последние две недели нивелированы все результаты наших трудов с 2015 года. Кровь наших воинов, солдат и офицеров, пролитая в Сирии, оказалась пролитой напрасно. Почему такое стало возможным? Что в этой ситуации делать России?

Нас может спасти только немедленное вмешательство России – участие в наземной операции. Мне могут возразить, что все наши мощности задействованы в Донбассе, однако при желании можно «наскрести» средства для проведения наземной операции. Слава Богу, у нас достаточно резервов. В случае же потери Сирии мы не только теряем лицо, но и теряем нечто большее: в очередной раз мы продемонстрируем свою слабость и покажем, что с нами можно делать всё, что угодно. В таком случае на Украине и в других местах мира мы получим, куда большую агрессию, чем та, которая есть сейчас.

Мы покажем свою несостоятельность, а, как известно, с несостоятельными людьми не разговаривают – их вышвыривают, а на их место приходят другие.

Обескураживает та поразительная бездеятельность, которая ныне царит в Министерстве иностранных дел России. А ведь невнимание к явному поражению и провалу в Сирии обернется огромнейшими и чудовищными потерями.

В случае прихода исламистов к власти в Сирии у Израиля появится законный предлог эскалации конфликта со всем исламским миром, законный предлог для уничтожения мечети Аль-Акса и для построения Третьего храма, сторонником чего является вновь избранный президент США Дональд Трамп. А все мы знаем, кто должен явиться в Третьем храме. В случае подобного развития событий Россия окончательно утеряет свою функцию Удерживающего, и мы окончательно свалимся уже в антихристову эпоху.

Судьба не только России, но и всего мира ныне решается в Сирии.

С апокалиптическими зверями полезны и спасительны неуступчивость и умение воевать до конца на многих фронтах.

Война в Сирии, как и на Украине – война благословенная, война за наших собратьев, война за бытие Российской державы и всего мира».