Forwarded from Софійське Братство
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
#JustPeace2024 #CEC
Після доповіді митрополита Епіфанія особливо цікавими були питання та відповіді
Зокрема, предстоятель ПЦУ назвав митрополита Онуфрія "братом у Христі" та висловив переконливе бажання перегорнути сторінку образ і протистоянь.
Варто зазначити, що під час обговорення перекладачем виступала представниця Софійського братства та керівниця його Відділу міжконфесійного діалогу пані Лідія Лозова. Її доповідь на заході запланована на завтра.
UPD. Питання Наталі Василевич звучало так:
«Це дуже важливо, що ви говорите про діалог і виявляєте свою прихильність до діалогу. І я хочу запитати: коли ви звертаєтеся до митрополита Онуфрія, то звертаєтеся до нього як до кого — як до брата, з яким хочете примиритися, чи як до загрози для України, як до ворога, над яким потрібно здобути перемогу?»
Після доповіді митрополита Епіфанія особливо цікавими були питання та відповіді
Зокрема, предстоятель ПЦУ назвав митрополита Онуфрія "братом у Христі" та висловив переконливе бажання перегорнути сторінку образ і протистоянь.
Варто зазначити, що під час обговорення перекладачем виступала представниця Софійського братства та керівниця його Відділу міжконфесійного діалогу пані Лідія Лозова. Її доповідь на заході запланована на завтра.
UPD. Питання Наталі Василевич звучало так:
«Це дуже важливо, що ви говорите про діалог і виявляєте свою прихильність до діалогу. І я хочу запитати: коли ви звертаєтеся до митрополита Онуфрія, то звертаєтеся до нього як до кого — як до брата, з яким хочете примиритися, чи як до загрози для України, як до ворога, над яким потрібно здобути перемогу?»
У Введенському монастирі Києва - одному з головних оплотів гундяєвщини і руского міру, відспівали воїна ЗСУ.
Відспівували сторонні для монастиря священники.
Бо намісник монастиря- архієпископ Даміан (за сумісництвом - найватніший ватнік УПЦ), мабуть, не благословив братії монастиря у священному сані приєднуватися до відспівування. Хоч там священників і дияконів - повно. Але вони не стали приймати участь у відспівуванні, бо той воїн-
«не наш воин».
Відспівували сторонні для монастиря священники.
Бо намісник монастиря- архієпископ Даміан (за сумісництвом - найватніший ватнік УПЦ), мабуть, не благословив братії монастиря у священному сані приєднуватися до відспівування. Хоч там священників і дияконів - повно. Але вони не стали приймати участь у відспівуванні, бо той воїн-
«не наш воин».
Наталля Василевич аналізує поведінку митрополита Київського ПЦУ Єпіфанія:
«Дискурс Митрополита Єпіфанія в екуменічному русі про українське православ'я та його єдність – це спроба заявити про себе як людину, яка виступає за діалог, подолання непорозумінь, та за відкритість до Української Православної Церкви, митрополит Онуфрій брат, з яким він готовий вести діалог на рівних та без попередніх умов.
Жодного слова про те, що УПЦ потрібно заборонити, що в УПЦ потрібно насильно забирати храми, що єдність досягається переходом окремих громад до ПЦУ. Жодних " геть московських попів" . Ні, на його думку, яку він озвучує, єдність досягається діалогом, взаємним прощенням, подоланням усіх непорозумінь, які були раніше і готовністю розпочати все з чистого аркуша.
УПЦ це більше не "московські попи", не представники ідеології "російського світу", це українські брати та сестри, до єдності з якими Митрополит Єпіфаній прагнути і якого бажає всією душею.
Він не визнає, що в Україні є якісь гоніння на УПЦ чи дискримінація, порушення свободи релігії (якщо йдеться не про окуповані території), а також що є систематичне насильство щодо прихильників УПЦ.
Говорячи, що гонінь та дискримінації немає, він посилається на результати соціологічних опитувань, за якими 80% українців вважають, що в Україні повністю реалізується свобода релігії.
Говорячи, що немає систематичного насильства, він звертає увагу, що є поодинокі інциденти, в яких винні прихильники УПЦ, які перешкоджають більшості приходу в їхньому праві перейти до ПЦУ – а те, що більшість (за його підрахунками це близько 90%, як правило) хоче таких переходів, а меншість чинить опір і цим провокує насильство. Не хочуть по-доброму, доводиться погано».
«Дискурс Митрополита Єпіфанія в екуменічному русі про українське православ'я та його єдність – це спроба заявити про себе як людину, яка виступає за діалог, подолання непорозумінь, та за відкритість до Української Православної Церкви, митрополит Онуфрій брат, з яким він готовий вести діалог на рівних та без попередніх умов.
Жодного слова про те, що УПЦ потрібно заборонити, що в УПЦ потрібно насильно забирати храми, що єдність досягається переходом окремих громад до ПЦУ. Жодних " геть московських попів" . Ні, на його думку, яку він озвучує, єдність досягається діалогом, взаємним прощенням, подоланням усіх непорозумінь, які були раніше і готовністю розпочати все з чистого аркуша.
УПЦ це більше не "московські попи", не представники ідеології "російського світу", це українські брати та сестри, до єдності з якими Митрополит Єпіфаній прагнути і якого бажає всією душею.
Він не визнає, що в Україні є якісь гоніння на УПЦ чи дискримінація, порушення свободи релігії (якщо йдеться не про окуповані території), а також що є систематичне насильство щодо прихильників УПЦ.
Говорячи, що гонінь та дискримінації немає, він посилається на результати соціологічних опитувань, за якими 80% українців вважають, що в Україні повністю реалізується свобода релігії.
Говорячи, що немає систематичного насильства, він звертає увагу, що є поодинокі інциденти, в яких винні прихильники УПЦ, які перешкоджають більшості приходу в їхньому праві перейти до ПЦУ – а те, що більшість (за його підрахунками це близько 90%, як правило) хоче таких переходів, а меншість чинить опір і цим провокує насильство. Не хочуть по-доброму, доводиться погано».
Forwarded from Натхнення Пафнутія
Вишгородська ікона Божої Матері
Учора ми з вами, друзі, згадували, як віроломно хотів підкорити Андрій Боголюбський волелюбний Великий Новгород і як Божа Мати посоромила нападників.
Проте це не єдиний випадок посягання володимиро-суздальського князя на святиню.
1155 року Андрій Боголюбський, зруйнувавши Київ та Вишгород, вивіз Вишгородську ікону до Володимира-на-Клязьмі, де її почали іменувати Володимирською.
Мати Божа, Ти милосердно терпіла викрадення Твого пречистого образу ординцями із вишгородської княжої вотчини, Ти терпиш духовний полон у Третяковській галереї, бо маєш велике серце і всеохоплюючу любов. Але почуй наші благання, Всесвятая, сокруши ординську гордість московитів, змири їхні зазіхання й віковічну заздрість на древній Київський престол і звільни від ворога й супостата нашу Вітчизну, яка ніколи не викрадала Твою святу ікону, а завжди була для неї гостинним домом і Твоїм благословенним уділом.
Пресвята Богородице, помагай нам!
Натхнення Пафнутія
Учора ми з вами, друзі, згадували, як віроломно хотів підкорити Андрій Боголюбський волелюбний Великий Новгород і як Божа Мати посоромила нападників.
Проте це не єдиний випадок посягання володимиро-суздальського князя на святиню.
1155 року Андрій Боголюбський, зруйнувавши Київ та Вишгород, вивіз Вишгородську ікону до Володимира-на-Клязьмі, де її почали іменувати Володимирською.
Мати Божа, Ти милосердно терпіла викрадення Твого пречистого образу ординцями із вишгородської княжої вотчини, Ти терпиш духовний полон у Третяковській галереї, бо маєш велике серце і всеохоплюючу любов. Але почуй наші благання, Всесвятая, сокруши ординську гордість московитів, змири їхні зазіхання й віковічну заздрість на древній Київський престол і звільни від ворога й супостата нашу Вітчизну, яка ніколи не викрадала Твою святу ікону, а завжди була для неї гостинним домом і Твоїм благословенним уділом.
Пресвята Богородице, помагай нам!
Натхнення Пафнутія
Тетяна Деркач розмірковує над темою »апостольського спадкоємства Шрьодінгера (бо саме воно зараз стоїть в центрі проблеми несприйняття ПЦУ з боку УПЦ).
З одного боку маємо класичне "хто з розкольниками помолиться, сам стає розкольником".
З іншого - богословська концепція проф.Троїцького, що під час участі "розкольників" ("єретиків") у таїнствах їм подається додаткова благодать, і всі сакраментальні пробіли заповнюються.
Так спільне Таїнство очищує - чи оскверняє?»
А ви як думаєте?
З одного боку маємо класичне "хто з розкольниками помолиться, сам стає розкольником".
З іншого - богословська концепція проф.Троїцького, що під час участі "розкольників" ("єретиків") у таїнствах їм подається додаткова благодать, і всі сакраментальні пробіли заповнюються.
Так спільне Таїнство очищує - чи оскверняє?»
А ви як думаєте?
Доповідь Лідії Лозової на конференції “Європейська консультація зі справедливого миру”
Права людини і справедливий мир для України: церковна перспектива
Моя доповідь стосується теми пав людини і справедливого миру не з юридичної, а з церковної точки зору. Що в Церкві сприяє чи заважає сприйняттю прав людини і, відповідно, встановленню та підтримці справедливого миру, який забезпечується дотриманням цих прав? І як ситуація в Церкві стосовно цього питання впливає на дотримання прав людини і справедливого миру в суспільстві поза Церквою? Звичайно, бекграундом для моєї доповіді є війна Росії проти України сьогодні.
Наслідком церковного ексклюзивізму та невизнання цінності свободи людини є порушення прав людини і насильство
Там, де в Церкві є орієнтація на ексклюзивізм, виняткову «канонічність» і антидіалогічність – які заохочуються й підтримуються державою – спостерігаємо жахливі порушення прав людини. Це в першу чергу стосується ексклюзивістської установки РПЦ в Росії, де забороняються та переслідуються «нетрадиційні» конфесії.
Той самий ексклюзивізм очевидний на окупованих Росією територіях України, де знищуються – фізично, на рівні людей, і структурно – громади ПЦУ, а УПЦ силоміць перетворюють на РПЦ.
Окрім того, ексклюзивізм є причиною міжправославного конфлікту в Україні, який найбільшою мірою пов’язаний із агресивним запереченням керівництвом УПЦ – услід за РПЦ – церковної суб’єктності ПЦУ та необхідності діалогу із Вселенським патріархатом (значною мірою через екуменічну відкритість останнього). Закрита, антиекуменічна, антидіалогічна позиція чинного очільника УПЦ (а також багатьох єпископів, священиків і вірян) щодо інших церков України, громадянського суспільства та держави, а також очевидний канонічний зв’язок із УПЦ із церквою агресивно-імперської Росії неминуче провокує різні форми конфліктів і насильства в суспільстві і виключає можливість справедливого миру.
⬇️ ⬇️ ⬇️
Права людини і справедливий мир для України: церковна перспектива
Моя доповідь стосується теми пав людини і справедливого миру не з юридичної, а з церковної точки зору. Що в Церкві сприяє чи заважає сприйняттю прав людини і, відповідно, встановленню та підтримці справедливого миру, який забезпечується дотриманням цих прав? І як ситуація в Церкві стосовно цього питання впливає на дотримання прав людини і справедливого миру в суспільстві поза Церквою? Звичайно, бекграундом для моєї доповіді є війна Росії проти України сьогодні.
Наслідком церковного ексклюзивізму та невизнання цінності свободи людини є порушення прав людини і насильство
Там, де в Церкві є орієнтація на ексклюзивізм, виняткову «канонічність» і антидіалогічність – які заохочуються й підтримуються державою – спостерігаємо жахливі порушення прав людини. Це в першу чергу стосується ексклюзивістської установки РПЦ в Росії, де забороняються та переслідуються «нетрадиційні» конфесії.
Той самий ексклюзивізм очевидний на окупованих Росією територіях України, де знищуються – фізично, на рівні людей, і структурно – громади ПЦУ, а УПЦ силоміць перетворюють на РПЦ.
Окрім того, ексклюзивізм є причиною міжправославного конфлікту в Україні, який найбільшою мірою пов’язаний із агресивним запереченням керівництвом УПЦ – услід за РПЦ – церковної суб’єктності ПЦУ та необхідності діалогу із Вселенським патріархатом (значною мірою через екуменічну відкритість останнього). Закрита, антиекуменічна, антидіалогічна позиція чинного очільника УПЦ (а також багатьох єпископів, священиків і вірян) щодо інших церков України, громадянського суспільства та держави, а також очевидний канонічний зв’язок із УПЦ із церквою агресивно-імперської Росії неминуче провокує різні форми конфліктів і насильства в суспільстві і виключає можливість справедливого миру.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Однак ексклюзивізм також часто проявляється і в середовищі ПЦУ щодо діалогу з будь-якимипредставниками УПЦ (в тому числі патріотично і діалогічно налаштованими щодо ВП та ПЦУ), оскільки вони зазвичай огульно ототожнюються з образом колективного національного зрадника. Неувага, байдужість багатьох членів ПЦУ до порушень прав людей в УПЦ особливо симптоматична під час насильницького протистояння за храми – реальність, яка хоч і не є панівною в українському контексті, але є тривожним симптомом стану Церкви. Чому так відбувається? З одного боку, це – наслідок надзвичайно травмованого стану українського суспільства (включно з церковним), який, перш за все, провокується діями Росії. З іншого, всі «гілки» українського православ’я заражені імперським, радянським спадком Московського патріархату, головною рисою якого є домінантний ексклюзивізм.
Тут дуже важливо зауважити наступний момент: там, де церковний ексклюзивізм призводить до порушення прав людей, спостерігаємо несприйняття в Церкві ідеї прав людини як такої – окрім випадків, коли ця ідея інструменталізується задля захисту власних прав. І в РПЦ, і в УПЦ ідея прав людини вважалася і дотепер вважається фактично несумісною із християнством, оскільки історично постала з секулярного, антицерковного контексту – хоча тепер УПЦ посилено захищає своє права від порушень з боку держави.
Однак давайте подивимося на проблему ще глибше. Глибше за несприйняття прав людини лежить несприйняття в Церкві позитивної цінності свободи людини як такої. Характерно, що в Соціальній концепції РПЦ вказано, що соціальне вчення не можна будувати навколо людини, оскільки вона схильна до гріха; основою ж соціального вчення мають бути християнські цінності, які церкві потрібно насаджувати в суспільстві за допомогою держави. Цінності в такому світогляді виступають важливішими, надійнішими за людину – що, як бачимо, закінчується жахливою російською війною проти людей заради цінностей, однією з яких виступає сакралізована «Батьківщина» (православний «русскій мір»).
Дотримання прав людини та справедливий мир можливі через визнання в Церкві позитивної цінності свободи людини, реляційного буття людини та налаштованість на діалог
Навпаки, повага до прав людини і бажання справедливого миру в Церкві можливі там, де є установка на стосунковість, «буття як спілкування», відкритість, яка виходить із позитивної цінності даної Богом людської свободи – включно із релігійною. Тільки з такою установкою можливе визнання в Церкві позитивної цінності прав людини.
Характерним прикладом такої установки є соціальна концепція Вселенського патріархату (документ «За життя світу: на шляху до соціального етосу Православної Церкви»), яка, на відміну від концепції РПЦ, будується не навколо цінностей, а, перш за все, навколо людини в її співпричасті з Богом та іншими людьми – незважаючи на людську гріховність. Не дивно, що через такий засадничий християнський гуманізм цілий розділ цієї концепції присвячений правам людини як не ідеальному, але найкращому з наявних способів утвердження людської гідності та свободи.
Яку ситуацію в цьому плані ми спостерігаємо сьогодні в Україні?
На відміну від УПЦ, ПЦУ позиціонує себе як відкрита Церква. На найвищому рівні вона заявляє про підтримку демократії, бере участь в усіх екуменічних подіях, цінує плюральність українського релігійного ландшафту, проголошує відкритість до людини і суспільства і молиться за справедливий мир (тобто благо для всіх – а не просто за «православну Батьківщину»). Більше того, на відміну від УПЦ, вона розуміє власну канонічність в адміністративному, а не духовному ключі, тобто таїнства, здійснювані в УПЦ, не проголошуються нею «безблагодатними». Як вірянка ПЦУ, я підтримую таку налаштованість і радію їй. Однак мушу також визнати, що між деклараціями і реальністю все ж існує відмінність, і нерозбірливий ексклюзивізм багатьох у ПЦУ щодо всіх членів УПЦ, а також посилене бажання ексклюзивного впливу на державу часто вступають в суперечність з тим, що проголошується.
⬇️ ⬇️ ⬇️
Тут дуже важливо зауважити наступний момент: там, де церковний ексклюзивізм призводить до порушення прав людей, спостерігаємо несприйняття в Церкві ідеї прав людини як такої – окрім випадків, коли ця ідея інструменталізується задля захисту власних прав. І в РПЦ, і в УПЦ ідея прав людини вважалася і дотепер вважається фактично несумісною із християнством, оскільки історично постала з секулярного, антицерковного контексту – хоча тепер УПЦ посилено захищає своє права від порушень з боку держави.
Однак давайте подивимося на проблему ще глибше. Глибше за несприйняття прав людини лежить несприйняття в Церкві позитивної цінності свободи людини як такої. Характерно, що в Соціальній концепції РПЦ вказано, що соціальне вчення не можна будувати навколо людини, оскільки вона схильна до гріха; основою ж соціального вчення мають бути християнські цінності, які церкві потрібно насаджувати в суспільстві за допомогою держави. Цінності в такому світогляді виступають важливішими, надійнішими за людину – що, як бачимо, закінчується жахливою російською війною проти людей заради цінностей, однією з яких виступає сакралізована «Батьківщина» (православний «русскій мір»).
Дотримання прав людини та справедливий мир можливі через визнання в Церкві позитивної цінності свободи людини, реляційного буття людини та налаштованість на діалог
Навпаки, повага до прав людини і бажання справедливого миру в Церкві можливі там, де є установка на стосунковість, «буття як спілкування», відкритість, яка виходить із позитивної цінності даної Богом людської свободи – включно із релігійною. Тільки з такою установкою можливе визнання в Церкві позитивної цінності прав людини.
Характерним прикладом такої установки є соціальна концепція Вселенського патріархату (документ «За життя світу: на шляху до соціального етосу Православної Церкви»), яка, на відміну від концепції РПЦ, будується не навколо цінностей, а, перш за все, навколо людини в її співпричасті з Богом та іншими людьми – незважаючи на людську гріховність. Не дивно, що через такий засадничий християнський гуманізм цілий розділ цієї концепції присвячений правам людини як не ідеальному, але найкращому з наявних способів утвердження людської гідності та свободи.
Яку ситуацію в цьому плані ми спостерігаємо сьогодні в Україні?
На відміну від УПЦ, ПЦУ позиціонує себе як відкрита Церква. На найвищому рівні вона заявляє про підтримку демократії, бере участь в усіх екуменічних подіях, цінує плюральність українського релігійного ландшафту, проголошує відкритість до людини і суспільства і молиться за справедливий мир (тобто благо для всіх – а не просто за «православну Батьківщину»). Більше того, на відміну від УПЦ, вона розуміє власну канонічність в адміністративному, а не духовному ключі, тобто таїнства, здійснювані в УПЦ, не проголошуються нею «безблагодатними». Як вірянка ПЦУ, я підтримую таку налаштованість і радію їй. Однак мушу також визнати, що між деклараціями і реальністю все ж існує відмінність, і нерозбірливий ексклюзивізм багатьох у ПЦУ щодо всіх членів УПЦ, а також посилене бажання ексклюзивного впливу на державу часто вступають в суперечність з тим, що проголошується.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Софійське братство і справедливий мир в Україні
В останній рік важливим феноменом православного життя в Україні стає Софійське братство – громадська організація, що об’єднує священників та вірян УПЦ, ПЦУ та ВП, які, з одного боку, прагнуть подолання розколу всередині українського православ’я через визнання реального існування одне одного та невідворотності і необхідності стосунків, а з іншого, ширше, – мріють про реальність «відкритого», а не закритого, православ’я (термін о. Георгія Коваленка), в якому могла би реально – а не декларативно – проявлятися присутність Христа. Низова ініціатива, що почалась із зустрічей священників з обох боків попри наявні стіни, сьогодні є початком православного руху задля формування середовища для діалогу на міжособистісному рівні, рівні парафій, а в майбутньому – і єпископів. Невід’ємною частиною цього руху – який наразі вибудовує конкретні інформаційні, просвітницькі та місійні ініціативи – є поціновування людської свободи, гідності, людяностіта прав людини, яке засноване не на власних (корпоративних чи індивідуальних) інтересах, а на прагненні блага для всіх – з якого – і лише з якого – може починатися справедливий мир в Україні та світі.»
В останній рік важливим феноменом православного життя в Україні стає Софійське братство – громадська організація, що об’єднує священників та вірян УПЦ, ПЦУ та ВП, які, з одного боку, прагнуть подолання розколу всередині українського православ’я через визнання реального існування одне одного та невідворотності і необхідності стосунків, а з іншого, ширше, – мріють про реальність «відкритого», а не закритого, православ’я (термін о. Георгія Коваленка), в якому могла би реально – а не декларативно – проявлятися присутність Христа. Низова ініціатива, що почалась із зустрічей священників з обох боків попри наявні стіни, сьогодні є початком православного руху задля формування середовища для діалогу на міжособистісному рівні, рівні парафій, а в майбутньому – і єпископів. Невід’ємною частиною цього руху – який наразі вибудовує конкретні інформаційні, просвітницькі та місійні ініціативи – є поціновування людської свободи, гідності, людяностіта прав людини, яке засноване не на власних (корпоративних чи індивідуальних) інтересах, а на прагненні блага для всіх – з якого – і лише з якого – може починатися справедливий мир в Україні та світі.»
Митрополит УПЦ у Світловодську Боголєп розказує про те, в чому знається найкраще. 🥴 🥴 🥴
Хотіли б ще побачити відео: «Легко ли быть митрополитом УПЦ».
От мені прямо дуже подобається, як усілякі-різні монахи (в тому числі- архієреї) лізуть в справи сімейного життя, жіночої долі, виховання дітей, інтимного життя…
Прям всі чекають на їх поради, поради людей, які зачинені в золотих клітках і нічого не знають ані про шлюб, ані про секс (тут, правда, є виключення серед архієреїв), ані про труднощі виховання дітей.🙊 🙊 🙊
Хотіли б ще побачити відео: «Легко ли быть митрополитом УПЦ».
От мені прямо дуже подобається, як усілякі-різні монахи (в тому числі- архієреї) лізуть в справи сімейного життя, жіночої долі, виховання дітей, інтимного життя…
Прям всі чекають на їх поради, поради людей, які зачинені в золотих клітках і нічого не знають ані про шлюб, ані про секс (тут, правда, є виключення серед архієреїв), ані про труднощі виховання дітей.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Андрій Ферт з Центру східноєвропейських та міжнародних досліджень пише:
«Війна та релігія: погляди зсередини «російської» церкви України.
Війна Росії проти України змінила релігійний ландшафт України. Через зв’язки з Російською православною церквою Українська православна церква (УПЦ), яка колись була найбільшою християнською конфесією в країні, зіткнулася зі зменшенням кількості прихожан, суспільною критикою та обмежувальною державною політикою.
Цей звіт зосереджується на перспективах рядових членів УПЦ щодо суспільного несхвалення їхньої церкви. На основі якісних інтерв’ю, проведених із священниками та парафіянами у дев’яти парафіях у 2024 році, звіт надає уявлення про настрої всередині УПЦ та (не)готовність її членів змінювати свої релігійні практики і приналежність на тлі зростання антиросійських настроїв в українському суспільстві.
Основні висновки такі:
Більшість опитаних пояснюють нинішнє суспільне несхвалення УПЦ неправдивим представленням церкви у ЗМІ. Проте деякі визнають, що частина провини лежить і на самій церкві, аргументуючи, що її лідери не змогли ефективно донести до суспільства факт розриву з Московським патріархатом у 2022 році або засудити випадки колабораціонізму всередині церкви. Хоча багато хто вважає, що керівництво церкви має покращити комунікацію із суспільством, більшість сумнівається, що це змінить громадські настрої чи зменшить тиск держави на церкву.
За рідкісними винятками, опитані не підтримують зміну мови богослужінь УПЦ із церковнослов’янської на українську. Вони пояснюють свою неготовність посиланням на звичку та теологічні аспекти. Утім, деякі визнають, що якщо українське суспільство сприймає церковнослов’янську мову як російську, то може бути доцільно вводити елементи української у літургію. Проте на сьогодні лише кілька парафій зробили цей крок.
Починаючи з лютого 2022 року, члени УПЦ зазнають тиску з боку суспільства, медіа та влади щодо переходу до Православної церкви України (ПЦУ), яка тепер має найбільшу підтримку в Україні. Для більшості опитаних зміна приналежності до цієї «конкурентної» церкви неприйнятна. Проте деякі висловили готовність змінити приналежність, якщо на це погодиться вся парафія. Лише двоє священників висловили певну готовність змінити приналежність, якщо це означатиме захист їхньої парафії та збереження місця для богослужінь.
Більшість опитаних повторюють внутрішню пропаганду УПЦ про нелегітимність Православної церкви України (ПЦУ) та описують державну політику щодо їхньої церкви як релігійне переслідування. Водночас багато хто ставить під сумнів ці наративи, визнає релігійну дійсність ПЦУ і заперечує факт релігійних переслідувань в Україні. Навіть ті, хто дотримується анти-ПЦУ наративів, визнають, що багато священників та парафіян ПЦУ, яких вони знають особисто, є добрими християнами.
Близько половини опитаних визнають, що у їхній церкві є деякі проросійські люди. Поняття «проросійський» варіюється серед опитаних. Для одних це означає тих, хто вважає, що Росія і Україна повинні бути об’єднані, що Україна винна у війні або що зв’язки між УПЦ і Російською православною церквою мають зберігатися. Інші говорять про людей, які є «опосередковано проросійськими» – тих, хто вважає російську культуру вищою, відмовляється займати чиюсь сторону у війні або критикує те, що вони сприймають як антихристиянський порядок денний України та Заходу.
Майже всі опитані зневажливо ставляться до політики як до явища, яке, на їхню думку, за жодних обставин не повинно стосуватися їхньої церкви. Для них цей термін охоплює все, що не стосується молитви, відносин із Богом та парафіяльного життя.
Їхній спротив участі у дискусіях щодо вшанування російських святих в УПЦ, автокефалії чи зміни мови чітко відчувається у розмовах. Політика є поняттям, яке опитані використовують, щоб імпліцитно виправдати свою аполітичну позицію та захистити себе від того, що вони вважають ворожим і неправильним.»
Джерело: тг Софійське Братство.
«Війна та релігія: погляди зсередини «російської» церкви України.
Війна Росії проти України змінила релігійний ландшафт України. Через зв’язки з Російською православною церквою Українська православна церква (УПЦ), яка колись була найбільшою християнською конфесією в країні, зіткнулася зі зменшенням кількості прихожан, суспільною критикою та обмежувальною державною політикою.
Цей звіт зосереджується на перспективах рядових членів УПЦ щодо суспільного несхвалення їхньої церкви. На основі якісних інтерв’ю, проведених із священниками та парафіянами у дев’яти парафіях у 2024 році, звіт надає уявлення про настрої всередині УПЦ та (не)готовність її членів змінювати свої релігійні практики і приналежність на тлі зростання антиросійських настроїв в українському суспільстві.
Основні висновки такі:
Більшість опитаних пояснюють нинішнє суспільне несхвалення УПЦ неправдивим представленням церкви у ЗМІ. Проте деякі визнають, що частина провини лежить і на самій церкві, аргументуючи, що її лідери не змогли ефективно донести до суспільства факт розриву з Московським патріархатом у 2022 році або засудити випадки колабораціонізму всередині церкви. Хоча багато хто вважає, що керівництво церкви має покращити комунікацію із суспільством, більшість сумнівається, що це змінить громадські настрої чи зменшить тиск держави на церкву.
За рідкісними винятками, опитані не підтримують зміну мови богослужінь УПЦ із церковнослов’янської на українську. Вони пояснюють свою неготовність посиланням на звичку та теологічні аспекти. Утім, деякі визнають, що якщо українське суспільство сприймає церковнослов’янську мову як російську, то може бути доцільно вводити елементи української у літургію. Проте на сьогодні лише кілька парафій зробили цей крок.
Починаючи з лютого 2022 року, члени УПЦ зазнають тиску з боку суспільства, медіа та влади щодо переходу до Православної церкви України (ПЦУ), яка тепер має найбільшу підтримку в Україні. Для більшості опитаних зміна приналежності до цієї «конкурентної» церкви неприйнятна. Проте деякі висловили готовність змінити приналежність, якщо на це погодиться вся парафія. Лише двоє священників висловили певну готовність змінити приналежність, якщо це означатиме захист їхньої парафії та збереження місця для богослужінь.
Більшість опитаних повторюють внутрішню пропаганду УПЦ про нелегітимність Православної церкви України (ПЦУ) та описують державну політику щодо їхньої церкви як релігійне переслідування. Водночас багато хто ставить під сумнів ці наративи, визнає релігійну дійсність ПЦУ і заперечує факт релігійних переслідувань в Україні. Навіть ті, хто дотримується анти-ПЦУ наративів, визнають, що багато священників та парафіян ПЦУ, яких вони знають особисто, є добрими християнами.
Близько половини опитаних визнають, що у їхній церкві є деякі проросійські люди. Поняття «проросійський» варіюється серед опитаних. Для одних це означає тих, хто вважає, що Росія і Україна повинні бути об’єднані, що Україна винна у війні або що зв’язки між УПЦ і Російською православною церквою мають зберігатися. Інші говорять про людей, які є «опосередковано проросійськими» – тих, хто вважає російську культуру вищою, відмовляється займати чиюсь сторону у війні або критикує те, що вони сприймають як антихристиянський порядок денний України та Заходу.
Майже всі опитані зневажливо ставляться до політики як до явища, яке, на їхню думку, за жодних обставин не повинно стосуватися їхньої церкви. Для них цей термін охоплює все, що не стосується молитви, відносин із Богом та парафіяльного життя.
Їхній спротив участі у дискусіях щодо вшанування російських святих в УПЦ, автокефалії чи зміни мови чітко відчувається у розмовах. Політика є поняттям, яке опитані використовують, щоб імпліцитно виправдати свою аполітичну позицію та захистити себе від того, що вони вважають ворожим і неправильним.»
Джерело: тг Софійське Братство.
Затримано послідовника партії Шарія, який закликав до держперевороту в Україні.
Йдеться про адепта Шарія та «всього руського» Сергія Шевчука. Він закликав до захоплення влади в Україні та вбивства керівництва держави. Поширював прокремлівський шлак на своїх Телеграм- Ютуб-каналах, та у Інстаграм, Служба безпеки встановила, що замовлення на «розгін» пропутінських методичок він отримував від підконтрольних Шарію пропагандистів, які переховуються за кордоном і поширюють ІПСО на замовлення російських спецслужб.
Зловмисник перебуває під вартою. Йому загрожує тюремне ув’язнення з конфіскацією майна.
Нагадаємо, що ресурси УПЦ та її спікери співпрацюввли та поширювали матеріали Шевчука.
Але УПЦ- не мп.
Йдеться про адепта Шарія та «всього руського» Сергія Шевчука. Він закликав до захоплення влади в Україні та вбивства керівництва держави. Поширював прокремлівський шлак на своїх Телеграм- Ютуб-каналах, та у Інстаграм, Служба безпеки встановила, що замовлення на «розгін» пропутінських методичок він отримував від підконтрольних Шарію пропагандистів, які переховуються за кордоном і поширюють ІПСО на замовлення російських спецслужб.
Зловмисник перебуває під вартою. Йому загрожує тюремне ув’язнення з конфіскацією майна.
Нагадаємо, що ресурси УПЦ та її спікери співпрацюввли та поширювали матеріали Шевчука.
Але УПЦ- не мп.
Передайте синоду УПЦ слова митрополита Георгія Ходра:
«Гріх звичайної людини безчестить її саму та вузьке коло її близьких. Однак, коли мова йде про єпископа чи синод, ми, знаючи що гріх може жити в серцях тих, хто править Церквою, не будемо заперечувати того, що його наслідки у значно більшій мірі спустошливі. Оскільки цей гріх створює спокусу, підриває довіру «малих цих віруючих» до Церкви та створює загрозу самому її існуванню, спонукаючи людей шукати притулку поза Церквою. Ми чекаємо від пастиря, що він приведе нас до пасовищ та вод життя. Коли ж він цього не робить, може настати духовна засуха та відчай».
«Гріх звичайної людини безчестить її саму та вузьке коло її близьких. Однак, коли мова йде про єпископа чи синод, ми, знаючи що гріх може жити в серцях тих, хто править Церквою, не будемо заперечувати того, що його наслідки у значно більшій мірі спустошливі. Оскільки цей гріх створює спокусу, підриває довіру «малих цих віруючих» до Церкви та створює загрозу самому її існуванню, спонукаючи людей шукати притулку поза Церквою. Ми чекаємо від пастиря, що він приведе нас до пасовищ та вод життя. Коли ж він цього не робить, може настати духовна засуха та відчай».
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Члени синоду УПЦ ніяк не хочуть розірвати стосунки з РПЦ, все втаємничують, займаються на засіданнях якоюсь, прості Господі, неактуальною дурʼю, і зовсім не бачуть, як їх засідання сприймаються іншими єпископами, священниками, мирянами УПЦ і українським суспільством.
Перетворили синод, якому довіряла вся Церква, на шабаш безумців, які служать північному демону.
Перетворили синод, якому довіряла вся Церква, на шабаш безумців, які служать північному демону.
Подекують, що о. Микола Данилевич з УПЦ розглядав можливість обміну і відїзду в Росію. Але з обранням Трампа він сподівається, що гоніння припиняться і він, як і раніше, зможе налагоджувати діалог і співпрацю з РПЦ.
Зараз о. Микола знаходиться під домашнім арештом, йому заборонений виїзд з України. Нагадаємо, що о. Микола є настоятелем парафії в Києві, яка і кормить цього церковного лиса. Водночас він є настоятелем парафії в Мілані. Це його запасний плацдарм.
От завжди так: любимо РПЦ, але запасний плацдарм треба мати не в Твері, а десь у захудалій гейропі.
*один з підлеглих о. Миколи @PriestVasilios докоряє нам приведенням неправдивої інформації про те, що о. Данилевич не перебуває під домашнім арештом. Вибачаємося. Зараз він просто обмежений у пересуванні і не може виїхати за кордон. Наскільки нам відомо, поки не закінчилася його справа.
Канал Веселий піп
Написати Веселим попам
Зараз о. Микола знаходиться під домашнім арештом, йому заборонений виїзд з України. Нагадаємо, що о. Микола є настоятелем парафії в Києві, яка і кормить цього церковного лиса. Водночас він є настоятелем парафії в Мілані. Це його запасний плацдарм.
От завжди так: любимо РПЦ, але запасний плацдарм треба мати не в Твері, а десь у захудалій гейропі.
*один з підлеглих о. Миколи @PriestVasilios докоряє нам приведенням неправдивої інформації про те, що о. Данилевич не перебуває під домашнім арештом. Вибачаємося. Зараз він просто обмежений у пересуванні і не може виїхати за кордон. Наскільки нам відомо, поки не закінчилася його справа.
Канал Веселий піп
Написати Веселим попам
В Одесі на свято Андрія Первозванного зібралися архієреї, які були підписантами заяви 33-х.
По інформації наших джерел, в одеське святкування включився особисто митрополит Антоній Паканич. Він відмовляв запрошених ієрархів від поїздки до Одеси. Де-яким він, навіть, мʼяко погрожував. Аргументи керуючого справами УПЦ зводилися до того, що одеська зустріч стане новим «внутрішньоцерковним заколотом», що це не просто богослужіння у день святого апостола Андрія, а «якась архієрейська нарада» проти Блаженнійшого і митрополит Онуфрій «особисто не благословляє» їхати даному архієрею в Одесу.
Це митрополит Антоній повторив багатьом з тих, хто приїхав в Одесу.
Звісно, митрополит Онуфрій не знає про цю ініціативу митрополита Антонія.
- Ми сміялися з нього! Його ніхто не боїться. Від нього вже всі заморилися. Але у страха очі дуже великі і у Паканича тим більше. Він у всьому баче заколот, у всьому бачить таємні змовини та інтриги. Але сам Антоній працює чітко в парадигмі московських інтересів і намагається зробити все, аби зневілювати усі заяви та здорові ініціативи ієрархів УПЦ. Йому невигідно обʼєднання думаючого єпископату,бо це буде крах його карʼєри. Це ж треба: такий гнилий митрополит взяв в заручники цілу Церкву!- поділився з нашою редакцією один з архієреїв.
Сьогодні 12 підписантів із числа ієрархів УПЦ мали змогу помолитися за мир в Україні, поспілкуватися в неформальній обстановці та прийняти участь у святковому акті Одеської духовної семінарії.
А ми від авторського колективу нашого каналу передаємо сердешний прівєт митрополиту Антонію.
Канал Веселий піп
Написати Веселим попам
По інформації наших джерел, в одеське святкування включився особисто митрополит Антоній Паканич. Він відмовляв запрошених ієрархів від поїздки до Одеси. Де-яким він, навіть, мʼяко погрожував. Аргументи керуючого справами УПЦ зводилися до того, що одеська зустріч стане новим «внутрішньоцерковним заколотом», що це не просто богослужіння у день святого апостола Андрія, а «якась архієрейська нарада» проти Блаженнійшого і митрополит Онуфрій «особисто не благословляє» їхати даному архієрею в Одесу.
Це митрополит Антоній повторив багатьом з тих, хто приїхав в Одесу.
Звісно, митрополит Онуфрій не знає про цю ініціативу митрополита Антонія.
- Ми сміялися з нього! Його ніхто не боїться. Від нього вже всі заморилися. Але у страха очі дуже великі і у Паканича тим більше. Він у всьому баче заколот, у всьому бачить таємні змовини та інтриги. Але сам Антоній працює чітко в парадигмі московських інтересів і намагається зробити все, аби зневілювати усі заяви та здорові ініціативи ієрархів УПЦ. Йому невигідно обʼєднання думаючого єпископату,бо це буде крах його карʼєри. Це ж треба: такий гнилий митрополит взяв в заручники цілу Церкву!- поділився з нашою редакцією один з архієреїв.
Сьогодні 12 підписантів із числа ієрархів УПЦ мали змогу помолитися за мир в Україні, поспілкуватися в неформальній обстановці та прийняти участь у святковому акті Одеської духовної семінарії.
А ми від авторського колективу нашого каналу передаємо сердешний прівєт митрополиту Антонію.
Канал Веселий піп
Написати Веселим попам
Надія Басюк повідомляє:
«о. Миколай Данилевич слідкує за сторінками священників. Вказує кому який пост (з критикою УПЦ чи критикою архієреїв) видалити. Нагло може присадити… Не простий він, судячи з відгуків деяких отців. Щось таке всевладне в ньому є…»
На жаль, о. Миколай не прислухається. Навіть, як би він почитував наш канал. Він занадто великої думки про себе. А всі інші для нього- просто навоз під ногами.
Канал Веселий піп
Написати Веселим попам
«о. Миколай Данилевич слідкує за сторінками священників. Вказує кому який пост (з критикою УПЦ чи критикою архієреїв) видалити. Нагло може присадити… Не простий він, судячи з відгуків деяких отців. Щось таке всевладне в ньому є…»
На жаль, о. Миколай не прислухається. Навіть, як би він почитував наш канал. Він занадто великої думки про себе. А всі інші для нього- просто навоз під ногами.
Канал Веселий піп
Написати Веселим попам