Районна бібліотека

​​Купилася на чудову обкладинку навіть попри те, що вона кричить: «DANGER! АВТОФІКШН!» Останнім часом (не?) щастить мені на ці концептуальні антижанрові книжки. Ніяк не могла дочитати The Unwritten Book, яка є коментарем до недописаного роману покійного батька письменниці Саманти Гант і в цілому коментарем до ідеї недописаних/безкінечних історій. Вирішила перепочити з чимось коротеньким — а тут ті самі кренделя.

Craft: Stories I Wrote for the Devil — це збірка-не-збірка невеличких оповідань, між якими затиснуті коментарі Ананди Ліми до власної творчості і власного досвіду буття імігранткою в США. Іноді оповідання стають коментарями до коментарів. Одне, наприклад, складається з вигаданих відгуків на (неіснуюче) оповідання Ліми, написане як один великий реверанс перед «Майстром і Маргаритою». Бачите, що вона зробила? Що б я зараз не написала про цю книжку, включно з насмішками над вибором «великого» твору для наслідування, письменниця мене випередила. Якщо я скажу, що формат авторефлексій, відтанцьовуючих від фантазії «до речі, диявол — мій таємний бойфренд», вигадала 18-річна Мері Маклейн сто з гаком років тому і їй це було дозволено, зважаючи на вік — Ліма мене перевершить, знайшовши в своєму письмі набагато гірший гріх.

Для мене це чесна книжка навіть не про те, що письменник — це часто найлютіший власний критик, а про те, що він/вона часто поняття зеленого не має, що робить, і є навіть розгубленішим/ою, ніж критики (це орейро, що в анотації авторку порівнюють одночасно з Ліспектор і Тедом Чаном). Тому мені найбільше сподобалося останнє оповідання: три версії однієї чернетки, навіть не однієї історії, бо чернетка щоразу прямує в новому напрямку — виходить такий собі рашомон-ефект, де автор сам не знає, якому з голосів внутрішнього ненадійного оповідача довіритися.

Мій вердикт:
2/10, претензійна самозакохана хуїта,
або ж
8/10, чудова самонищівна рефлексія.

www.tgoop.com/your_local_library/1095

4.3K viewsDec 2 at 15:51

​​Купилася на чудову обкладинку навіть попри те, що вона кричить: «DANGER! АВТОФІКШН!» Останнім часом (не?) щастить мені на ці концептуальні антижанрові книжки. Ніяк не могла дочитати The Unwritten Book, яка є коментарем до недописаного роману покійного батька письменниці Саманти Гант і в цілому коментарем до ідеї недописаних/безкінечних історій. Вирішила перепочити з чимось коротеньким — а тут ті самі кренделя.

Craft: Stories I Wrote for the Devil — це збірка-не-збірка невеличких оповідань, між якими затиснуті коментарі Ананди Ліми до власної творчості і власного досвіду буття імігранткою в США. Іноді оповідання стають коментарями до коментарів. Одне, наприклад, складається з вигаданих відгуків на (неіснуюче) оповідання Ліми, написане як один великий реверанс перед «Майстром і Маргаритою». Бачите, що вона зробила? Що б я зараз не написала про цю книжку, включно з насмішками над вибором «великого» твору для наслідування, письменниця мене випередила. Якщо я скажу, що формат авторефлексій, відтанцьовуючих від фантазії «до речі, диявол — мій таємний бойфренд», вигадала 18-річна Мері Маклейн сто з гаком років тому і їй це було дозволено, зважаючи на вік — Ліма мене перевершить, знайшовши в своєму письмі набагато гірший гріх.

Для мене це чесна книжка навіть не про те, що письменник — це часто найлютіший власний критик, а про те, що він/вона часто поняття зеленого не має, що робить, і є навіть розгубленішим/ою, ніж критики (це орейро, що в анотації авторку порівнюють одночасно з Ліспектор і Тедом Чаном). Тому мені найбільше сподобалося останнє оповідання: три версії однієї чернетки, навіть не однієї історії, бо чернетка щоразу прямує в новому напрямку — виходить такий собі рашомон-ефект, де автор сам не знає, якому з голосів внутрішнього ненадійного оповідача довіритися.

Мій вердикт:
2/10, претензійна самозакохана хуїта,
або ж
8/10, чудова самонищівна рефлексія.

BY Районна бібліотека