tgoop.com/BagnenkoPsy/1080
Last Update:
Звільнені з полону. Головна помилка і що не варто робити
Я обіцяв написати про роботу зі звільненими з полону. Не скажу, що маю великий досвід, але вже консультую, спілкуюсь деякі речі вже бачу і хочу їх розділити. Бо це допоможе багатьом з нас взаємодіяти.
По-перше. В полоні можуть бути не тільки військові, але й цивільні.
І це не той досвід - про який людина буде говорити.
В Херсоні це називалось: “Забрати на підвал”
В моєму оточенні з Херсону близько 10 людей, які потрапляли на підвал. Хтось провів 6 днів, а хтось і сильно більше.
І це дуже травматичний досвід. На все життя.
І ви ніколи не знаєте про людину, з якою спілкуєтесь - чи є у неї цей досвід. Це дуже важливо розуміти.
Бо у мене навіть в останній приїзд в Херсон в розмові з однією близькою людиною - виявилось, що вона була в цьому короткотерміновому полоні під час окупації і це дуже травматичний досвід
Головна помилка в спілкуванні і взаємодії - це жаліти їх.
Коли ти жалієш його - ти показуєш, що його досвід не вартий поваги.
Як сказав один: Як мамка носились зі мною.
“Ох ти ж бідний нещасний. Як же тобі не пощастило.”
Він вже пройшов це.
Він вже справився.
І він не потребує вашої жалості.
Ми сиділи на груповій терапії. І близько години обговорювлаи тільки цю тему.
Дуже важка тема для них. Дуже.
І знаєте, що найдивніше.
Я все це знав.
І прямо на зустрічі в якусь хвилину відчув, що сам досить стриманий і відчуваю потяг до того, щоб жаліти їх.
Звісно, я цього не робив.
Але це перша реакція на дуже травмуючий досвід.
Відчувати, що я це не переживав. А ти переживав. І бажання підтримати без розуміння іншої людини.
Але наша робота пройшла досить добре, бо я усвідомлював цю крайність і не пішов туди.
Друга крайність - це абсолютна і тотальна героїзація.
Що вони потребують - дати їм спокій від зайвої уваги і водночас підтримувати і допомагати, коли вони самі це озвучують.
Так, тут не дуже зрозуміла ця грань.
І це питання я задав. Де грань?
Відповідь одного мені дала багато ясності.
Він сказав мені:
“У кожного з нас ця грань всередині. Але ключове - це не жаліти, і не робити з мене супергероя. “
Ось це, мабуть і є відповідь.
Не жаліти, не робити супергероя. Бути підтримкою.
І шукати ту грань, яка є у всередині конкретної людини, з якою ти спілкуєшся прямо зараз.
Є також загальні поради, які важливо додати в цей пост. Пишу це, щоб ви могли зберегти і використовувати в подальшому.
Що ще не варто робити?
❌ Не варто запитувати про травматичний досвід просто так, з цікавості. Будь-який ваш інтерес до історії має бути суто професійним, а не особистим.
❌ Без дозволу не торкатись до людини, чіпати особисті речі, обіймати
❌ Не варто різко змінювати плани без попередження
❌ Не можна проявляти контроль та обмежувати автономію людини, що пережила полон. В будь-якому випадку завжди потрібно залишати йому можливість вибору.
❌ Не знецінювати досвід полону (“Нічого страшного”, “Забудь”).
На фото - квітка, яку мені подарувала звільнена з полону жінка, яка перебувала в нашому шпиталі. Вона робила такі в полоні, тільки з хліба. І зараз продовжує робити, каже, що це найбільше заспокоює. Я писав трохи раніше про іншу квітку.
Фото розміщено з її дозвілу.
В наступному пості хочу написати, що варто робити. І як треба взаємодіяти зі звільненими з полону.
Якщо це цікаво - поставте + або напишіть щось в коментарях.
І також прошу про репост, бо дуже важливо, щоб якомога більше людей розуміли як взаємодіяти з тими хто пережив полон і тортури.
(в пості використані матеріали брошюри “Особливсті роботи з паціентам, які пережили полон та тортури”)
Якщо хочете підтримати діяльність в шпиталі (на ліки і необхідне, що виникає — є банка:
https://send.monobank.ua/jar/8kmjS9aJsr)
@BagnenkoPsy
BY Психолог під час війни
Share with your friend now:
tgoop.com/BagnenkoPsy/1080