Відношення до психологів. Одна історія.

Це Олексій. Він вже ветеран.

Він розказав дещо і дозволив написати про це.
Каже не вірив в психологів і роботу з ними зовсім.
Бо якось до них в бригаду приїхала якась дівчинка, яка була психологом, але через пару хвилин розмови з одним з хлопців розплакалась і кудись побігла.
Це вплинуло на те, шо в бригаді довіра до цієї професії знизилась до нуля.

Після роботи в нашому шпиталі каже, що відчуває віру, що може далі будувати життя.
Від нас скоро виписується. дуже сильно і важко було проживати деякі надважкі спогади з перебування в зоні бойових дій.
Ми довго і інтенсивно працювали.
Зараз зʼявилась надія.
Надія, що добре майбутнє можливе.
І довіра до нас, психологів.

Чесно кажучи, мені дуже радісно це чути. Бо насправді наша робота дуже непроста. Але багато знецінення буває.

А ще радісно, що у нього з’явилась віра в добре майбутнє. Бажання щось будувати.

Ці історії я розказую з однієї причини. Я хочу, щоб ви розуміли, що поруч з вами може бути ветеран, який в цивільному. Якому важко. Який має поранення.
І турбуватись про них.
Як мінімум спілкуватись обережно.
А якщо вийде побудувати теплий контакт — то стати для нього підтримкою.

А ви стикались зі знеціненням психологів у військових?

P.S. До речі, я подарував йому книгу, на яку ми з вами збирали кошти. Як і обіцяв дарую хлопцям.
Стосик книжок у мене ще лежить, але мабуть скоро закінчиться вже. Він вже почав читати, каже, що дуже заходить.
Дякую всім!


А якщо вам цікаво краще розібратись з тим, як взаємодіяти з військовими, з поняттями ПТСР, травма і що працює, а що ні — запрошую на серію майстер-класів. Посилання тут: https://forms.gle/grfsngy575AdvShZ8

@bagnenkoPsy

Ремарк, Гемінґвей і Олдінгтон писали про повернення з війни не просто цікаві історії, а реально те, що розривало зсередини і приносило багато болю

Розуміти ветеранів і військових - це зараз не задача для особливих, волонтерів, медиків, родичів військових.

Це зараз наша з вами задача - всіх цивільних.

Колись я читав Ремарка, Олдінгтона і Гемінгвея з їх книгами про повернення з війни як цікаві книги і ідеї.
Зараз я розумію, що цей досвід дуже потрібен всім нам.


Саме тому я продовжую записувати подкасти з новими людьми і гостями - ветеранами.

Одна історія людини набагато більше пояснює ніж 10 загальних постів або матеріалів.

Макс Злидар - ветеран, і мій добрий знайомий.
І я попросив його щиро розказати про його досвід повернення:

✅ Що турбувало
✅ Що напрягало
✅ Що приносило радість
✅ Чому важко з цивільними людьми
✅ Що можуть робити цивільні люди для об’єднання і зближення

Для мене ця розмова стала як чашка свіжої води в спеку. Бо Макс вербалізував багато того, що я бачу у військових, які не так вправно можуть про це говорити.
Я працюю в шпиталі, тому в моїй бульбашці все більше військових і я трохи більше розумію їх реальність.

Дуже вірю, що ця розмова стане і для вас корисною і цікавою.

І залиште коментар під відео, будь ласка. Це буде підтримкою і для Макса.

https://youtu.be/qd3-bCPpPl8

І поділіться цим відео з тими, кому це потрібно і допоможе краще розуміти ветеранів. Дякую
@BagnenkoText

Найкращі роки вашого життя - це ті, коли ви вирішуєте, що ваші проблеми належать вам. Ви не звинувачуєте їх ні на матір, ні на екологію, ні на президента. Ви розумієте, що самі розпоряджаєтеся своєю долею.

Альберт Елліс
@FamousPsychologists

Як ваша Чорна п’ятниця?

Я спочатку вивчав книжки і знижки, а потім зрозумів, що не хочу нічого, раніше вже купив достатньо і не заставляв себе.
Період такий, хочеться тиші.

А от ваші вполювання цікаві, діліться, що вполювали ви?
@bagnenkoText

Невизначена втрата (втрата, яку не можна оплакати) змушує нас почуватися некомпетентними.
Це роз’їдає наше почуття влади та руйнує нашу віру в світ як справедливе, упорядковане та кероване місце. Але якщо ми навчимося справлятися з невизначеністю, ми повинні усвідомити, що існують різні погляди на світ, навіть якщо цей світ менше зазнає двозначності.

Якщо ми хочемо рухатись далі і впоратися з невизначеними втратами, ми повинні спочатку вгамувати свій голод до ідеальності світу. Ось у чому парадокс.

Поліна Босс
@FamousPsychologists

Фільм Редакція, Херсон і важливість підтримки українського кіно

Був на фільмі Редакція.
Сьогодні допрем’єрний показ.
Ще у вівторок буде допрем’єрний показ.
І потім фільм іде в прокат.

Мій канал «Закнижжя» про книги. Але іноді і про фільми.

В кінці була дискусія і Андрій Куліков, відомий радіожурналіст, сказав, що це одне з найкращих українських кіно. (трохи зняв, відео в коментарях)

Я прошу вас від усього серця - підіть на фільм.

Цей фільм про довоєний Херсон.
В фільмі показана весела, але і болюча абсурдна ситуація.

Фільм знятий в Олешківських пісках. Між собою ми називаємо Олешківські піски - найбільшою пустелею Європи, хоча це все ж не пустеля
Місцях, де зараз окупація і р*сня.

Дуже якісне українське кіно.
Дуже цікава режисерська робота (Роман Бондарчук, режисер - херсонець)
Якісна сценарна робота.
Дуже класна операторська робота.
Багато смішних моментів.
І багато місць, які так манять.

Історичний фільм для всіх херсонців, бо тут зафільмовані ті місця, які для всіх нас без перебільшення рідні. І які зараз під обстрілами русні.

А ще в фільмі головну роль грає мій рідний брат, Дмитро Багненко.
І тому він для мене особливий. І зараз мене переповнює багато різних емоцій.

Буду дуже вдячний, якщо ви підете на цей фільм і зможете підтримати, бо насправді його прокат багато в чому залежить від нас з вами - простих глядачів, які купляють квитки.

Якщо ви не против текстів про кіно іноді - поставте вогник.

P.S. На фото зі мною мама, режисер Роман Бондарчук і модератор дискусії, сценарист Макс Щербина.

@BagnenkoText

Що читаєте і про експеримент з боротьбою з дешевим дофаміном, який триває.

Я продовжую мій експеримент з 9 листопада. Нагадаю, я писав, що почав замислюватись, що не так, чому так важко концентруватись. Дослідив, що одна з головних причин — дешевий дофамін (короткі відео, сторіз, рілз).
Я зменшив дешевий дофамін і почав більш ефективно працювати зараз.

І для мене тестом на те, як виходить - є довгі книги і складні задачі.
Взяв «Щиголя» і читаю його.
За 3 тижні майже всього прочитав вже (а там 800 сторінок)

Став ефективніше виконувати довгі і важкі задачі. (Наприклад в п’ятницю був важкий екзамен з нейропсихології, але зміг все здати)

Я радію цій можливості. Для мене це щось важливе і неймовірно цінне.

Ось на фото — залишки Щиголя. Мені дуже подобається, розтягую задоволення.

А що ви читаєте? Діліться в коментарях
@BagnenkoText

Ветеран і панічна атака

Це Паша. Йому 24 і зараз він ветеран.
Він отримав поранення при звільненні Херсона. Після довгого лікування був списаний.

Зараз він вже ветеран.
Він відновлюється в нашому шпиталі і ми вже 3 тижні працюємо і навчаємось різним технікам і опрацьовуємо травматичні спогади.

Тиждень тому був в метро і пережив напад панічної атаки. Пришвидшене дихання, запаморочення, тремор.
Був одягнений в цивільне.

Підійшла жінка. Торкнулась. Спитала дозвіл. Побула поруч. І він каже, це відразу відгукнулось теплом в тілі. І він почав заспокоюватись. Потім почав ще робити те, чому ми разом вчились.

Якщо ви бачите людину, якій важко в натовпі, метро, ТРЦ — підійдіть, спитайте.
Це може бути військовий. Може бути ветеран

Допомагає заземлення. Запахи. Смакові
Повернути в тут і зараз. І побути поруч.

Це важливо. Як зробила ця добра жіночка.

І підтримуйте ветеранів. Вони боронили нашу землю. Зараз ветерани бувають і в 24 роки

Зараз Паша працює в УкрЗалізниці провідником. Це дуже гарна історія (хочу більше гарних історій розказувати). Вони взяли його з його групою інвалідності. І у нього є і робота, і зарплата і надія на добре майбутнє.

Да, і до речі, якщо цікаво, розкажу детальніше що робити, якщо панічна атака. Поставте + в коментарях.

Історія надана з його дозволу.

P.S. Ваші донати дуже важливі. Окремо хочу подякувати за книги, на які ми з вами зібрали кошти закупили. Паша зрадів книзі «Племʼя», яку я подарував йому, бо він з тих, хто любить читати.
Скоро книги, схоже закінчаться з такими моїми темпами їх роздачі :)

Постійна банка на шпиталь в коментарях
@bagnenkoPsy

Робота в шпиталі і запрошення на майстер-клас

Провів 5 глибинних терапевтичних зустрічей з паціентами.
Одна — зі звільненою з полону.
Всі важкі.
Заповнюю медичну документацію.
Всього так багато, що це виснажує

Гарний день. І дуже виснажливий.

Але я люблю мою роботу і радий бути тут, підтримувати, допомагати у відновленні тих, хто захищає нас.
Це мій глибинний сенс — відновлення і підтримка військових.

Про досвід підтримки буду говорити на майстер-класі, який вже буде 9 грудня. Кому цікаво — долучайтесь.
Лінк на майстер-клас тут: https://forms.gle/grfsngy575AdvShZ8

І напишіть, про що вам цікаво було б почитати і дізнатись більше?
@bagnenkoPsy

Мій стіл в кінці робочого дня.

Історії хвороби, МКХ-10, тести на тривожність, депресію, ноутбук з музикою і зелений чай.

Сьогодні дуже важкий і довгий робочий день. Виснажений.
Багато непростих паціентів, з якими складно на початку, хоча потім вони розкриваються.
І знаєте, я радію бути тут і працювати з ними, бо більшості на них начхати.

@bagnenkoPsy