ДивоІндія

Серед переможців міжнародної премії для молодих художників Future Generation Art Prize 2024 є художниця з Бангладеш Ашфіка Рагман. Це, мабуть, одна з небагатьох робіт, які справді сподобалися мені на виставці в Pinchuk Art Center. Й геть не тому, що вона порушує тему Південної Азії, а саме тому, що вважаю її дуже концептуальною.

Шматки зеленої тканини ніби повисли в повітрі. Лише при ближчому розгляді стає зрозуміло, що вони висять на золотих нитках. Щось вишите цими нитками на смарагдовому тлі – щось, що нагадує старовинне письмо. Така делікатна, повітряна робота, крихка, як саме буття. Про що вона?

Цій роботі художниці передувала антропологічна праця вздовж поселень біля річок, де пролягає кордон між Індією і Бангладеш. Там Рагман збирала історії жінок як індійських, так і бенгальських, які зазнали насилля через релігію. Мабуть, зайве говорити, що такого насилля зазнавали як індуски, так і мусульманки. Саме ці історії жінок вишиті місцевими мовами на тканині золотими нитками. Тож цей тонкий кордон вздовж річок вишитий насиллям. Зелений і коричневий кольори підкреслюють цей контраст мальовничого життєдайного річкового прикордоння й того, що коїться на ньому*.

В етикетці написано:
«Цей тривалий проєкт також слугує альтернативним архівом, що надає аудиторії у всьому світі доступ до замовчуваних історій жінок, здатний відгукнутися кожному і кожній, незалежно від місця проживання. Цей архів, що тримається в просторі на тоненьких ниточках, хочеться одночасно і відкрити, і закрити».

Далі деякі з цих історій.

«Люба Бегуло**!
З глибокою повагою передає сердечні вітання. Кажуть, колись тебе прикрашали довгі пасма розпущеного волосся. Я дуже дорожила довгим волоссям. Коли мої золотисті пасма танцювали на вітрі, я почувалася вільною, мов птаха, якій судилося вічно ширяти над землею.
Однак натовп індусів постриг мене і посипав голову попелом. Чому? Просто тому, що я, мусульманка, посміла закохатися в індуса. Скажи, невже любов це гріх? Ти теж любила Лакхіндара».

«Натовп мусульман прийшов опівночі й розніс скульптуру богині на шматки. Вони схопили нас з мамою за волосся і витягли у двір. Змусили стояти голими перед усім селом».

*Це суб’єктивні інтерпретації, не слід їх брати за остаточну істину.
** Бегула – це героїня ассамського і бенгальського середньовічного епосу, яка є символом відданої дружини в індійській Бенгалії й в Бангладеш. Ашфіка Рагман оформила жіночі історії у вигляді листів до Бегули.

Виставка триватиме до 19 січня 2025 р.

www.tgoop.com/DyvoIndiya/732

306 viewsedited  Jan 17 at 16:30

Серед переможців міжнародної премії для молодих художників Future Generation Art Prize 2024 є художниця з Бангладеш Ашфіка Рагман. Це, мабуть, одна з небагатьох робіт, які справді сподобалися мені на виставці в Pinchuk Art Center. Й геть не тому, що вона порушує тему Південної Азії, а саме тому, що вважаю її дуже концептуальною.

Шматки зеленої тканини ніби повисли в повітрі. Лише при ближчому розгляді стає зрозуміло, що вони висять на золотих нитках. Щось вишите цими нитками на смарагдовому тлі – щось, що нагадує старовинне письмо. Така делікатна, повітряна робота, крихка, як саме буття. Про що вона?

Цій роботі художниці передувала антропологічна праця вздовж поселень біля річок, де пролягає кордон між Індією і Бангладеш. Там Рагман збирала історії жінок як індійських, так і бенгальських, які зазнали насилля через релігію. Мабуть, зайве говорити, що такого насилля зазнавали як індуски, так і мусульманки. Саме ці історії жінок вишиті місцевими мовами на тканині золотими нитками. Тож цей тонкий кордон вздовж річок вишитий насиллям. Зелений і коричневий кольори підкреслюють цей контраст мальовничого життєдайного річкового прикордоння й того, що коїться на ньому*.

В етикетці написано:
«Цей тривалий проєкт також слугує альтернативним архівом, що надає аудиторії у всьому світі доступ до замовчуваних історій жінок, здатний відгукнутися кожному і кожній, незалежно від місця проживання. Цей архів, що тримається в просторі на тоненьких ниточках, хочеться одночасно і відкрити, і закрити».

Далі деякі з цих історій.

«Люба Бегуло**!
З глибокою повагою передає сердечні вітання. Кажуть, колись тебе прикрашали довгі пасма розпущеного волосся. Я дуже дорожила довгим волоссям. Коли мої золотисті пасма танцювали на вітрі, я почувалася вільною, мов птаха, якій судилося вічно ширяти над землею.
Однак натовп індусів постриг мене і посипав голову попелом. Чому? Просто тому, що я, мусульманка, посміла закохатися в індуса. Скажи, невже любов це гріх? Ти теж любила Лакхіндара».

«Натовп мусульман прийшов опівночі й розніс скульптуру богині на шматки. Вони схопили нас з мамою за волосся і витягли у двір. Змусили стояти голими перед усім селом».

*Це суб’єктивні інтерпретації, не слід їх брати за остаточну істину.
** Бегула – це героїня ассамського і бенгальського середньовічного епосу, яка є символом відданої дружини в індійській Бенгалії й в Бангладеш. Ашфіка Рагман оформила жіночі історії у вигляді листів до Бегули.

Виставка триватиме до 19 січня 2025 р.

BY ДивоІндія