Telegram Web
Друзі, щиро дякуємо, що провели з нами ці два дні на Coffee, Book & Vintage Festival у Львові!📚

Час підбивати підсумки!

🗣️На фестивалі ми презентували книгу Ірини Пустиннікової “Карпати коротка історія мандрів”, і мали цікаву розмову головного редактора “Локальної історії” Віталія Ляски та літературознавця Богдана Тихолоза про те, яким має бути видавництво історичної літератури сьогодні.

Були раді поспілкувались з вами наживо та презентувати наші видання! Дякуємо усім, хто завітав до нашого стенду. Незабаром зустрінемось знову!🤍🫂

📖А ось і наш топ-5 продажів на фестивалі:

1. “Карпати. Коротка історія мандрів”.
2. Мальопис “Шух. Історія легенди”.
3. “Коли спалахне війна? 1938. Аналіз кризи”.
4. “Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни”.
5. “У пошуках Єви”.

До нових зустрічей!💗
5
3 червня 1930-го року помер Олександр Богомазов – український графік, живописець, педагог, теоретик мистецтва. Видатний авангардист, чиї роботи є у нью-йоркських музеях Ґуґґенгайма і MoMA. А на аукціоні Sotheby’s за його картини викладають сотні тисяч доларів.

Після смерті художника радянська цензура викреслила його ім'я з мистецького життя на кілька десятиліть. Картини митця підлягали знищенню. Тільки у 1960-ті роки Богомазов повертається у мистецький дискурс як в Україні, так і за її межами. На жаль, довгий час його приписували до феномену "російського авангарду". І тільки з повномасштабним вторгненням Росії в Україну ситуація почалася змінюватися.

Практично все своє життя художник прожив в Україні, виїжджаючи кілька разів у чужі краї. Однією з таких подорожей стала поїздка до Великого князівства Фінляндського у 1911 році. Там він створив серію робіт, кілька з яких репродукувалися у додатку до газети "Киевская мысль", і щоденник у листах.

Пропонуємо ознайомитися з мапою Наталії Терамае, де вперше відтворено подорож Богомазова й ідентифіковано локації, які зображені на його фінських картинах → https://bit.ly/4kmXdxK
8👍4🤔1
162 роки тому народився президент Української Національної Ради ЗУНР, один з ініціаторів проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР Євген Петрушевич.

21 січня 2023 року на сайті Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України з нагоди Дня Соборності було оприлюднено серію фотографій. На них — діячі Української Народної Республіки, що 1919 року перебували в Кам’янці-Подільському: головний отаман Симон Петлюра, диктатор Євген Петрушевич, генерал Микола Юнаков, генерал-четар Мирон Тарнавський та інші.

Одне з цих фото — із Євгеном Петрушевичем і його соратниками — вже неодноразово публікувалося у різних виданнях й інтернеті. Його часто підписують: "Уряд Західньо-Української Народньої Республіки в Кам'янці. 1919 рік".

Імовірно, підпис зробили сучасні дослідники. Він не відповідає дійсності.

Чому – дізнавайтеся у матеріалі історика Ярослава Тинченка → bit.ly/3pcHrOf
👍71
Марія Гриб народилася 28 січня 1928 року в селі Жирівка в селянській родині. Сім'я дівчини була патріотичною, в їх домі переховували українські книги принесені з монастиря, після приходу "перших совітів".

Коли брат приєднався до ОУН, Марія теж вступила до Організації, пройшла вишкіл, обрала псевдо ”Роксолана”, виконувала обов'язки зв’язкової, переносила таємні записки, перевозила зброю та друкарські машинки.

13 березня 1946 року дівчину заарештували. Протягом трьох місяців утримували у слідчій в'язниці на Лонцького. Засудили Марію на п’ять років позбавлення волі і на стільки ж – обмеження громадянських прав із конфіскацією майна.

Покарання відбувала в Антрациті на Луганщині. За свідченням очевидиці, щодня помирало по 10–15 людей. Люди страждали від проносу, їли просто з клаптів паперу чи ганчір’я — посуду ніхто не давав. Постійно мучила спрага: коли з шахти викачували густу, чорну, воду, в’язні падали на коліна і жадібно пили її.

Згодом в Респуб­ліці Комі та Красноярському краї. Там познайомилася з майбутнім чоловіком – політв’язнем, учасником естонського антирадянського руху опору Олександром Віслапуу.

Про життя пані Марії читайте у матеріалі на нашому сайті → bit.ly/4dB7ELA

[ Проєкт "Жіночі голоси Другої світової війни" підтримує Європейський Союз за програмою House of Europe ("Дім Європи") ]
5👍2
Чехословацький президент Бенеш, у кризовий 38-й, не міг дозволити собі навіть хвилинної слабкости. Він відчував, що це йому врешті-решт доведеться вирішувати, битися чи не битися з армією Гітлера, але не збирався уникати відповідальности.

Він не належав до людей, які легко капітулюють, і давно звик нести тягар правління державою. Проте навіть для нього усвідомлення того, що йому доведеться самому вирішувати подальшу долю усієї нації, мусило бути страшним психологічним тягарем.

Образ президента, який самотньо крокує вулицями Праги у вересні 1937 року за труною свого великого попередника Томаша Ґаріга Масарика, на багато метрів попереду решти похоронної процесії, який запам’ятався чехам, красномовно свідчить про самотність людини, котра несе на своїх плечах тягар відповідальности за виживання Республіки.

Чи зможе він об'єднати націю перед лицем нацистської загрози? Відповіді у книзі Пйотра Маєвського "Коли спалахне війна. 1938. Аналіз кризи" → bit.ly/3XcHus3
👍11
У Швейцарії трамваї зʼявились трохи пізніше, ніж у Львові. Спершу у Базелі та Цюриху, на кінній тязі. У Берні були пневмодвигунні, що працювали на стисненому повітрі, та парові трамваї. Курсувати почали у 1890-х.

“Першу лінію у Берні будували для трамвая, який працював на стисненому повітрі, – розповідає швейцарський історик Андреас Мессарлі. – Щоб керувати ним, треба було двоє людей – водій і кондуктор. Друга лінія була для трамвая з паровим двигуном. Його обслуговувало вже троє: водій, кондуктор і кочегар, який подавав вугілля”.

Через кілька років зʼявився й електричний трамвай. Спершу у Женеві, він курсував узбережжям Женевського озера.

В Берні такий почав діяти 1900-го. Місцева влада довго не давала дозвіл на пуск, бо вважала, що контактні лінії зіпсують вигляд міста. Вагони перших електричних трамваїв були невеликі, разовий квиток коштував як зарплата робітника за день. Курсували трамваї раз у пів години, а то й рідше. Швейцарці сприйняли новий вид транспорту з недовірою. Хоч уже звикли до потягів, та все ж мали забобони щодо швидкості руху.

“Вважали, якщо рухатись зі швидкістю понад 30 кілометрів на годину, то можна занедужати. А щойно подешевшала електрика, а відповідно й квитки на проїзд, ця галузь транспорту почала активно розвиватись. В різних містах вагони мають різний колір: у Цюриху вони блакитні й білі, в Женеві – помаранчеві, в Базелі – зелені, в Берні – червоні. Сьогодні трамваї у Берні здійснюють понад 40% перевезень у місті.

Вони зручні, ходять за розкладом, покривають площу ледь не всього міста, зокрема його центральну частину”.

▶️ Про історію трамвая читайте у нашому новому спецпроєкті → https://trams.localhistory.org.ua/
8
Перший електричний трамвай у Берні, 1900-ті роки.
👍71
2025/07/13 23:11:00
Back to Top
HTML Embed Code: