в цьому році на зарплати вчителям передбачено на 20 млрд меньше, ніж у 2022 🥳

що каже наш новий міністр, від якого українці ссалися кип’ятком? а міністр каже не скиглити, бо нові принципи освіти вимагають від кожного вчителя високого професіоналізму, опанування та застосування сучасних педагогічних технологій і нових методів навчання і виховання, бажання та вміння постійно вчитися й самовдосконалюватися, творчого підходу та раціоналізму, а також готовності до змін у контексті реалізації змісту реформи НУШ

ми вам не будемо доплачувати ваші нищівські копійки, але ви повинні працювати ще більше, бо реформи, які ми вам постійно згори спускаємо, треба виконувати, а взагалі ви вчителя великої країни великого народу, тому завалить піздак і працюйте. наш міністр освіти буквально нагадує мєдвєдєва, але той хоча б щастя і здоров’я побажав, а цей буквально каже: «будете працювати більше, раби йобані»

інвестиція в велике майбутнє?

Кримський херес:

Сьогодні доречно буде згадати політику непровокування Росії з боку України останніх 30 років.

—

1994 - Україна передає Росії ядерну зброю в обмін на гарантії територіальної цілісності

1997 - Росія отримує базу Чорноморського флоту і 82% самого флоту в обмін на гарантії територіальної цілісності для України

2004 - Росія втручається в українські вибори

2008 - НАТО відмовляє Україні в перспективі членства в альянсі (без гарантій безпеки)

2014 - Після зміни влади в Україні у політично нестабільний період Росія анексує український Крим (порушуючи свої обіцянки 1994 і 1997 рр). Завівши групу озброєних диверсантів та зігравши на конфліктах місцевих політично-кримінальних еліт, Росія розвʼязує агресивну війну на Донбасі і окупує частину його території

2018 - тільки тепер США починає мізерні (аж до повномасштабного вторгнення) поставки озброєння Україні

2022 - Росія атакує українську територію, влаштовуючи найкривавішу та найруйнівнішу війну з часів Другої світової. Західні політики передрікають Україні швидке падіння і тільки коли стає зрозумілим, що це не так, починаються поставки конвенційного озброєння.

Максимально нейтральна і багатовекторна політика України щодо сусідів не вберегла її від руйнівної війни. Військова агресія у поєднанні з корумпуванням чиновників та скупкою активів, мʼякою силою - це імперіалістична політика Росії. Принаймні, так класична політекономія розуміє імперіалізм.

Якщо якийсь західноєвропейський ультраправий або псевдолівий розкаже вам про «провокацію Росії з боку НАТО» та «антиімперіалістичну» позицію, плюньте невігласу в очі.

Сьогодні єдиною альтернативою НАТО є реальні гарантії безпеки. Для сталого миру у регіоні, Росія має зазнати військову поразку і не становити більше загрози своїм сусідам.

До повномасштабного вторгнення 35-річного Дмитра Мрачника знали як політичного активіста і редактора сатиричного видання про політику і культуру «Нігіліст». А ще він робив татуювання в київській студії Black Swallow Tattoo. Також у різний час він працював редактором новин і журналістом у «Бабелі» та на «Громадському». З ним ми робили велике інтервʼю.

24 лютого Дмитро пішов воювати, служив мінометником, брав участь у звільненні Харківщини. Зараз він ― командир взводу, разом із побратимами воює на Бахмутському напрямку. У Діми (майже) завжди «все нормально». Коли всі навколо пишуть, що «все пропало», він каже, що не все та й не те, щоб пропало.

Йому з побратимами не завадить західна техніка, але то питання до хлопців, які зараз у Вільнюсі. А ми можемо допомогти прямо зараз і без усіляких «додаткових умов» — треба зібрати 45 тисяч на 8 акумуляторів для рацій. Розігрувати нам поки нема чого, але ж ми знаємо, що ви допомагаєте не заради призів. Тут банка, а це номер картки 5375411207283933. Дякуємо! Разом переможемо!

Київрада наклала мораторій на публічне використання російськомовного (ще раз: не російського, а російськомовного) культурного продукту в столиці. Там все: книги, музика, театр, концерти, кіно. Цілий пласт нашої культури, інтонований скреготом індустріалізації та вайбами панельних хащ, відправляється в смітник. "Робіть це в себе дома, під ковдрою".

Можна багато говорити про інформаційний тиск, гібридні впливи та історичну справедливість. Але по факту маємо от що: спадкові комсомольці, не здатні впоратися з функціями сталого розвитку міста, компенсують байрактарщиною. Кайфово всім: твіттерці відчувають потужний вплив на реальність (ми за Україну будем воювати), совєти воплощають волю трудящіх, виборці насолоджуються демократичними цінностями, що нав'язані сильною рукою.

Але 2022-й все змінив. Громадяни більше не вітають патерналізм.

Я обираю українську мову не тому, що якесь депутатське тіло мене розбудило. А тому, що відчуваю потребу, артикульовану війною. Найгірше, що на цьому шляху може статися — це взяти в супутники бюрократа.

У цьому відео білоруський анархіст з позивним "Салам" розповість Вам чому білоруські анархісти воюють в Україні проти російського імперіалізму. Це відео стосується наших товаришів в усьому світі і зроблено для тих, хто не розуміє чому анархісти беруть участь у цій війні.

Салам - білоруський анархіст, мінометник. У Білорусі брав активну участь у протестах проти диктатури Лукашенка, був змушений емігрувати з Білорусі через репресії. Від самого початку війни Салам приїхав в Україну з Польщі, щоб стати добровольцем і боротися проти диктатури Кремля безпосередньо зі зброєю в руках.

///

In this video, a Belarusian anarchist with the call sign "Salam" will tell you why Belarusian anarchists are fighting in Ukraine against Russian imperialism. This video concerns our comrades all over the world and is made for those who do not understand why anarchists are involved in this war.

Salam is a Belarusian anarchist, a mortar gunner. In Belarus, he took an active part in the protests against Lukashenko's dictatorship and was forced to emigrate from Belarus due to repression. From the very beginning of the war, Salam came to Ukraine from Poland to volunteer and fight against the Kremlin's dictatorship directly with weapons in his hands.

https://www.youtube.com/watch?v=HDOgr9hyDLQ

Наблюдаю за одним феноменом и прихожу к выводу, что десятилетия советско-российской пропаганды не прошли впустую. Постоянные рассказы про агрессивный, вечно плетущий козни Запад глубоко укоренились.

И у некоторых людей, ставших патриотами в разные годы независимости,

"Запад точит зубы на СССР/Россию, и это плохо"

трансформировалось в

"Запад точит зубы на Россию, и это хорошо".

Но в реальности никакого единого Запада не существует, есть десятки стран со своими особенностями и интересами. А от России им было нужно, чтобы та спокойно торговала и не морочила голову.

И только когда людоедство нашего соседа превысило все допустимые нормы, эти десятки стран с разной скоростью стали перестраивать свое мышление и военную промышленность.

Когда представления о потаенно агрессивном Западе не совпали с реальностью, коренные убеждения не изменились. Выход был найден в пункте номер два - Запад плетет козни.

Так как правительства демократических стран, для которых в первую очередь важно благополучие своих граждан, не жаждут напрямую участвовать в войне и осторожно "режут салями", появляется уебищное объяснение "куколды ссут". Поэтому делается вывод, что козни плетутся не против России, а против нас.

И тут открывается небывалый простор для конспирологии, читая которую хочется биться головой об стену.

пс Морали не будет, это попытка поставить диагноз, а не очередной призыв включить мозг.

🇺🇦 Видання Deutsche Welle Україна опублікувало репортаж про українських лівих, які беруть участь у війні. Видання поспілкувалося з трьома нашими товаришами і товаришками: бойовим медиком Лесиком, лівим активістом Тарасом Білоусом і анархо-феміністкою Анною Зябліковою. Зі свого боку ми вкотре хотіли б наголосити, що бути антифашистом сьогодні — означає підтримувати спротив російській агресії.

🇬🇧 Deutsche Welle has published a report on the Ukrainian left who are participating in the war. The publication has talked to three of our comrades: combat medic Lesyk, left-wing activist Taras Bilous, and anarcho-feminist Anna Ziablikova. On our part, we would like to emphasize once again that being an anti-fascist today means to support resistance to Russian aggression.

Вибрався за місто. Вирішив відпочити від шуму символів. Але інтернет, як завжди, готовий перекупити увагу якісним дофаміновим контентом. Ну що ж, цікаво закрилась сюжетна арка.

Якщо я вірно зрозумів, загинули обидва. І Прігожин, і Уткін. По справедливості, вони мали померти. В цивілізованому інтернеті святкують. Проте я не певен, що такий фінал обіцяє багато користі. Якби їх загибель викликала руйнівні вібрації в колі «турбопатріотів» — так, давайте дві.

Але ж не викличе. А не викликавши, проілюструє міньонам, що путін повертає ситуацію під контроль. Перспектива військового перевороту (та спровокованого ним подальшого структурного розпаду російської держави) знову стає примарною.

Це не смертельно. Просто додає часу. Вже вранці день незалежності буде святкувати країна, історична доля якої — кінцево похоронити цей втомлюючий серіал про ображених довбойобів.

Зі святом, друзі.

Вони хотіли антиросію? Ми проілюструємо їм, як виглядає справжня антиросія.

Народ-компост.

Вопрос на засыпку: какая концепция лежит в основе российской исторической политики?

Только за год об этом вышло три англоязычные монографии (из заметных), статей же в прессе просто не счесть.
Авторы ломают голову: это советский взгляд на прошлое? Позднесталинский? Брежневский? Имперский, как при условном Александре III? Или – уже экзотика – околофашистский, под Ильина, о чем пишет Тимоти Снайдер?

Проблема в том, что ни одно из объяснений не в состоянии охватить собою все проявления исторической политики путинского режима. Прославлять одновременно Сталина, Александра III и Столыпина? Украину придумал Ленин, но Богдан Хмельницкий молодец потому, что воссоединился с Россией? Революция это катастрофа, но крестьянские восстания Гражданской – бандитизм? Православие + сталинизм? Гитлер спал и видел, как бы устроить "геноцид советского народа", но пакт Молотова-Риббентропа – триумф советской дипломатии?
Любое объяснение, подобно тришкиному кафтану, натягивается на пару-тройку памятников, речей, фильмов и учебников, но все остальное в себя не вмещает – а потому кажется неубедительным.

У меня есть ответ.
Итак: историческая концепция в нынешней РФ – это "история начальства".
Главная идея очень проста: начальство всегда право, вне зависимости от того, какова его идеология и какую политику оно проводит.
Те, кто против начальства – враги, бунтовщики, пятая колонна, американские наймиты, фашисты и т.п.

Следите за руками.
Пока большевики находятся в оппозиции к начальству – они безродные террористы и немецкие шпионы. Как только они сами становятся начальством – они молодцы, все правильно делают, и уже те, кто борется с ними, это предатели и пособники Антанты.
(Знаете, как я была удивлена, когда приехала в Краснодар, и не нашла на зданиях штаба и ставки ВСЮРа хоть таблички, хоть памятной доски? А нечего против начальства быть).

Николай II молодец, правильно влез в ПМВ, и политику проводил замечательную, но потом выпал из НАЧАЛЬСТВА, и молодцом быть перестал. Даже не очень-то и жалко, что расстреляли, метро Войковская никому не мешает.

Александр III – начальник, Сталин – начальник, Брежнев – начальник, Петр I начальник... складывается что-то, м?
Не важна идеология, тип режима, способ прихода к власти, внутренняя и внешняя политика – начальство право и интересно лишь потому, что оно ПРАВИТ.

Единственный повод для критики это если начальство лишается власти или ограничивает свои полномочия. Отсюда отсутствие энтузиазма по поводу Александра II (хотя казалось бы, с его внешней политикой каждый "имперец" обязан носиться по потолку от восторга), или Александра I (чел победил НАПОЛЕОНА, но нет, НЕ ТО). Хрущев вылетел из начальства, а предыдущее начальство разгромил в пух и прах, КАК МОЖНО. Ну и т.д., и т.п.

Конечно, в рамках такой концепции надо уметь быть гибким: колебаться вместе с линией партии, примирять непримиримое, прославлять новые идеи очередного начальства, клеймить тех, кто еще вчера сам был у руля.
В рамках такой концепции не нужна история (=здесь со значением "парадигма") "советская", "имперская", или "либеральная" — нужна история послушная, крученая-перекрученная.

Что показательно, такой же гибкости и почтения перед начальством ждут и по поводу событий нынешних: не только либерахи неприятны, но и ястребы, и т.н. "патриоты" не нравятся, если они не готовы помалкивать, одобрять и подстраиваться.

Буквально: "мне нужны не умники, а верноподданные".

Після двотижневої відпустки в пасторальних пейзажах Київщини дуже складно повернути себе до цифрового життя. Але я в процесі, друзі.

А поки, щоб ви не сумували, хочу поділитися з вами важливою ініціативою незалежної студентської профспілки "Пряма дія" (до якої я належав в одній з її минулих генерацій) щодо перетворення будівлі колишнього російського посольства на громадський центр. Важливо підтримати!

Програють всі.

Смерть усім

Усім терористам, що розстрілюють цивільні автоколони
Усім терористам, що зрівнюють з землею цілі квартали
Усім фанатикам, що ламають ноги безневинним жертвам
Усім окупантам, що тримають у заручниках мільйони
Усім диктаторам, що розмінюють життя на політичні ігри
Усім диктаторам, що розмінюють життя на політичні бали
Усім тим, хто впивається ресентиментом, адреналіном, бажанням помсти, і не рахується ні зі своїми жертвами, ні з чужими
Усім тим, хто надягає на очі окуляри праведного гніву, замилює собі зір, щоб не бачити те зло, що він несе людям, прикриваючись боротьбою з цим самим злом

Смерть їм усім

і може тоді врешті решт

Буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі

Арабо-ізраїльське протистояння — один із небагатьох глобальних конфліктів, в якому мені неймовірно складно знайти свою етичну сторону. Мене охоплює жах, поки я спостерігаю за лічильником смерті в прямому етері. Мене охоплює морок, коли я усвідомлюю, що граничні значення на цьому лічильнику не передбачені.

Держава Ізраїль як модернове утворення веде свій відлік з 1947 року, коли резолюцією ООН було затверджено право євреїв на суверенний устрій. Британський мандат припиняв своє існування, натомість створювалося дві незалежні формації — арабська та єврейські держави, територіально розділені по етнічному принципу. Єрусалим та Віфлеєм мали стати містами під міжнародним управлінням через наявність там ритуальних обʼєктів сакрального значення і для юдаїзму, і для ісламу. Наскільки цей план радо вітала єврейська світова спільнота, настільки він збурив арабську. Річ у тім, що в національному вимірі серед євреїв з кінця 19 сторіччя домінував сіоністський політичний рух (відразу відкиньте стереотипну та конспірологічну лузгу про “сіонізм”, якою цей термін оповитий), що визначав за місію повернення народу на свою історичну батьківщину. Ще до проголошення незалежності в результаті активності переселенців кількість євреїв в Палестині зросла з 24 тисяч (1880 р.) до 650 тисяч (1947 р.) і стала складати третину загального населення регіону (Єрусалим був переважно єврейським вже на початку 20 сторіччя).

Арабський світ, що після розпаду Османської імперії та анулювання європейських мандатів на відповідні території теж активно займався національним пошуком, ці події сприйняв як нову окупацію — тепер єврейськими переселенцями. Коаліція арабських держав оголосила війну новоствореній державі, ставлячи за мету її цілковите знищення (“Палестина буде наповнена кров'ю і вогнем, якщо євреї отримають хоча б її частину”). Ця війна стала визначальною для Ізраїлю, що силою виборов право на існування. Також в результаті конфлікту було окуповано до половини територій, що, згідно з мандатом ООН, мали бути під юрисдикцією палестинської держави. Близько 500 тисяч палестинців покинули свої домівки. Далі були Шестиденна війна (1967‎) та Війна Судного дня (1973), що завершилися додатковими територіальними здобутками. В першому випадку Ізраїль розпочав бойові дії, пояснюючи це превентивною реакцією на концентрацію сил з боку арабського блоку, в другому був атакований сам.

Я додаю цю суху бібліографічну довідку для того, щоб підкреслити комплексність та неоднозначність арабо-ізраїльського конфлікту перед формулюванням власних оцінок щодо актуальних подій. Я однозначно підтримую прагнення єврейського народу до суверенітету. Історія довела раціо в максимі сіонізму — Голокост проілюстрував, наскільки незахищеними можуть бути етнічні меншини в чужих національних утвореннях, що охоплені історичним ресентиментом. Але така стартова позиція не дозволяє мені знайти виправдання, власне, етнічній політиці держави Ізраїль. В моєму розумінні вона побудована на принципах сегрегації та апартеїду, де корінне арабське населення позбавлене базових прав та можливостей. За роки військових зіткнень величезні маси палестинців були вимушені мігрувати на єдину територію, де не було встановлено патронажу Ізраїлю — Сектор Гази (у 2005 році Ізраїль покинув регіон, забравши своїх громадян). Фактично, Сектор Гази — це зона біженців. І величезна тюрма, бо регіон повністю блокований Ізраїлем та Єгиптом. Густина населення неймовірна, на території площею менше пів Києва живе близько 2 млн жителів. Технічно маючи вихід до Середземного моря, там немає навіть порту — у 2000 році Ізраїль атакував будівництво такого порту у відповідь на вбивство двох поліціянтів (з того часу проект не відновлювався). В 1998 році Ізраїль дозволив палестинській адміністрації відкрити аеропорт, а вже у 2001 розбомбив (цей проект теж не відновлювався). Міжнародні організації постійно повідомляють про порушення прав палестинського населення в Ізраїлі, а цивільні жертви серед палестинців внаслідок збройних сутичок та обстрілів кожного року в десятки разів вищі, ніж серед ізраїльтян.

(продовження тут)