tgoop.com/dialogtut/1876
Last Update:
Нехай цей тиждень закінчиться такими словами:
Поки ми, українці, не скажемо одне одному «Я тебе люблю», не буде ні єднання, ні примирення
***
«Коли в 1992 році в нас забирали кафедральний собор, пригадую, була хресна хода від обласної адміністрації до собору. Ми, діти, несли ікони. Мені потрапила до рук Казанська ікона Божої Матері, яку дала бабуся. Коли підійшли до собору, там уже був натовп, який кричав лайливі слова. Одна жіночка (вона і зараз у мене перед очима) вирвала з моїх рук цю ікону та почала її топтати. Я не знав, що ж це робиться! А моя бабуся побачила це все, підбігла, забрала ікону й мене. Ці події мене дуже вразили, буквально перевернули мій світогляд.
Потім, коли на Волинь призначили владику Ніфонта, я був у нього іподияконом. Теж надивився всякого: як владику обзивали, як писали про нього погане в усіх ЗМІ. Але владика вистояв і показав нам приклад віри. Завдяки йому в місті відбувся духовний підйом, з’явилося чимало нових храмів, хоча до цього залишався лише один.
Владика часто організовував хресні ходи. Ми, іподиякони, пройшли з ним усю Волинь! У тому числі декілька разів із Почаївською іконою Божої Матері. Ми бачили ту віру, яку не можна зламати, хоча й храми забирали, і взагалі було непросто. У такі от роки відбувалося моє становлення.
Коли в 1996 році я вступив до Волинської духовної семінарії, мені вже не хотілося ніякого футболу. Я жив Церквою. До того ж бачив, які труди й випробування несе наше священство. Приклад старших священиків, які пережили радянський час, надихнув присвятити себе служінню Богові, людям і Церкві…»
***
Рівно рік цьому тексту.
Чим більше випробувань, тим сильнішими ми стаємо. Такий, напевне, можна зробити висновок з усього, що відбувається.
Мирної та безпечної нам ночі. Дай, Боже, завтра причаститися.
BY Діалог.ТУТ
Share with your friend now:
tgoop.com/dialogtut/1876