Warning: mkdir(): No space left on device in /var/www/tgoop/post.php on line 37
Warning: file_put_contents(aCache/aDaily/post/dystopiatreeofbooks/--): Failed to open stream: No such file or directory in /var/www/tgoop/post.php on line 50 Дистопія: Дерево книг🇺🇦🏳🌈@dystopiatreeofbooks P.759
Я тут лежу в ліжечку, їм шоколадне печивко (Есмеральда, ти навічно на п'єдесталі) тому давайте нарешті я трошки поговорю про шоколадну тетралогію Джоан Гарріс. Я в принципі за неї взялась, бо була дуже втомлена і хотіла чогось такого... затишненького, милого, утютю, щоб відпочити. Ага, щаз. Ладно, давайте по порядку. Мої проблеми з книжкою почалися десь на етапі, коли в першій главі авторка описує місто як "дві сотні душ" та "схоже на гребінець' а вже в наступній і місто радіальне з районами, і для двох сотень людей щось дофіга закладів. Але ладно. Перша книга була, в принципі, тим що я хотіла. Миленько, солоденького, зраночку під каву те що треба. От прямо хочеться з неї їсти шоколадки і радіти життю. Єдине що мене трошки вибило, це те що в головному конфлікті Віанна буквально зробила ніхуя. Але хрін з нею, ну така вона пасивна сама по собі, вона і далі не сильно змінюється. Зате тут є класна активна бабця! Вона найкраща персонажка цього всього. В другій книзі всьо. Раптово переїзд, відьми, Париж, якісь драми на рівному місці, так само на рівному місці любовна лінія - я ще пам'ятала по першій книзі, що гг зі своїм чєліком прямо думає що лише потрахалась (і одразу відчула вагітність, він ще з неї член не винув. Отака відьма). Але в цілому сюжет різко вирішує ескалювати, стати масштабніше, драматичніше, і непонятно нахуя. Тут вже і давно загублені матері, і вбиство через спалення, і аутістік кодед дочка, і якісь драми про шлюб по розрахунку. Куди подівся вайб "готуємо шоколадочки і пиздимо"... І тут приходить третя книга. В селі на двісті людей раптом з'являються мечеть, супермаркет, спортзал і цілий район мусульман. Вони туди переїхали. Тепер у нас не шоколадки, у нас МІЖЕТНІЧНИЙ РЕЛІГІЙНИЙ КОНФЛІКТ. Сюжет пішов кудись не туди, в ньому раптово з'явилися зґвалтування, втч неповнолітніх, герой який вважає всіх жінок шлюхами, а Віанна думає що ну може якби мудло яке в першій книзі било свою дружину, дізналось що це його син, то воно б змінилось. Да, все ще читаємо про шоколад, ага. І бабуся з першої книги маше нам посмертним листом з натяками на передбачення. Четверта... ніяка. Віанна стає параноїком до іншої відьми, сюжет крутиться якось через жопу, травму одного з героїв зводять до "ой, та ти собі придумав", і наче мораль всім зрозуміла, але це було ну як з'їсти шоколадний продукт за 19 гривень. Смак наче схожий, але хуєта. А мораль складно не зрозуміти, бо у авторки прекрасна (ні) манера одну фразу триста раз всю книжку повторювати. Перша книжка була мила. Все що далі - ну такоє втф. Піду я далі лежати в ліжечку з печивком. Мені можна, я температурю.
Я тут лежу в ліжечку, їм шоколадне печивко (Есмеральда, ти навічно на п'єдесталі) тому давайте нарешті я трошки поговорю про шоколадну тетралогію Джоан Гарріс. Я в принципі за неї взялась, бо була дуже втомлена і хотіла чогось такого... затишненького, милого, утютю, щоб відпочити. Ага, щаз. Ладно, давайте по порядку. Мої проблеми з книжкою почалися десь на етапі, коли в першій главі авторка описує місто як "дві сотні душ" та "схоже на гребінець' а вже в наступній і місто радіальне з районами, і для двох сотень людей щось дофіга закладів. Але ладно. Перша книга була, в принципі, тим що я хотіла. Миленько, солоденького, зраночку під каву те що треба. От прямо хочеться з неї їсти шоколадки і радіти життю. Єдине що мене трошки вибило, це те що в головному конфлікті Віанна буквально зробила ніхуя. Але хрін з нею, ну така вона пасивна сама по собі, вона і далі не сильно змінюється. Зате тут є класна активна бабця! Вона найкраща персонажка цього всього. В другій книзі всьо. Раптово переїзд, відьми, Париж, якісь драми на рівному місці, так само на рівному місці любовна лінія - я ще пам'ятала по першій книзі, що гг зі своїм чєліком прямо думає що лише потрахалась (і одразу відчула вагітність, він ще з неї член не винув. Отака відьма). Але в цілому сюжет різко вирішує ескалювати, стати масштабніше, драматичніше, і непонятно нахуя. Тут вже і давно загублені матері, і вбиство через спалення, і аутістік кодед дочка, і якісь драми про шлюб по розрахунку. Куди подівся вайб "готуємо шоколадочки і пиздимо"... І тут приходить третя книга. В селі на двісті людей раптом з'являються мечеть, супермаркет, спортзал і цілий район мусульман. Вони туди переїхали. Тепер у нас не шоколадки, у нас МІЖЕТНІЧНИЙ РЕЛІГІЙНИЙ КОНФЛІКТ. Сюжет пішов кудись не туди, в ньому раптово з'явилися зґвалтування, втч неповнолітніх, герой який вважає всіх жінок шлюхами, а Віанна думає що ну може якби мудло яке в першій книзі било свою дружину, дізналось що це його син, то воно б змінилось. Да, все ще читаємо про шоколад, ага. І бабуся з першої книги маше нам посмертним листом з натяками на передбачення. Четверта... ніяка. Віанна стає параноїком до іншої відьми, сюжет крутиться якось через жопу, травму одного з героїв зводять до "ой, та ти собі придумав", і наче мораль всім зрозуміла, але це було ну як з'їсти шоколадний продукт за 19 гривень. Смак наче схожий, але хуєта. А мораль складно не зрозуміти, бо у авторки прекрасна (ні) манера одну фразу триста раз всю книжку повторювати. Перша книжка була мила. Все що далі - ну такоє втф. Піду я далі лежати в ліжечку з печивком. Мені можна, я температурю.
Matt Hussey, editorial director at NEAR Protocol also responded to this news with “#meIRL”. Just as you search “Bear Market Screaming” in Telegram, you will see a Pepe frog yelling as the group’s featured image. Developing social channels based on exchanging a single message isn’t exactly new, of course. Back in 2014, the “Yo” app was launched with the sole purpose of enabling users to send each other the greeting “Yo.” SUCK Channel Telegram Step-by-step tutorial on desktop: The SUCK Channel on Telegram, with a message saying some content has been removed by the police. Photo: Telegram screenshot.
from us
