tgoop.com/hart_brigade/414
Last Update:
«Я з дитинства мріяв про брата, і тепер у мене їх цілий підрозділ»,– прикордонник бригади «Гарт» із позивним «Дальнобой»
Історія потрапляння Сергія до війська доволі буденна. Він працював далекобійником, їхав у Чернівці на заміну тягача, коли на блокпосту йому вручили повістку.
– Трагедії з цього не робив. Ховатися не збирався й завжди казав: якщо призвуть – піду. Я з Тернопільщини, і з початком вторгнення ми з хлопцями організувалися, стояли на блокпостах. Але коли на Заході вони стали непотрібні, повернувся до роботи, щоб годувати сім’ю. Їздив Європою, зокрема доставляв в Україну гуманітарні вантажі.
Після мобілізації Сергія направили на навчання, але, маючи строкову службу за плечима, він добре володів зброєю. Втім, частіше тримає не автомат, а кермо броньованого позашляховика.
– У війську часто займаєшся тим, що вмів у цивільному житті. Під час співбесіди запитали, чи є водії. Розповів про свій досвід – запропонували посаду техніка-водія в підрозділі РЕБ. Тепер працюю на Вовчанському напрямку. Тут не тягачі, а менші машини, бездоріжжя, небезпека. Але я завжди любив екстремальне водіння. У цивільному житті мене «обожнювали» камери фіксації швидкості, а тут чим швидше їдеш – тим краще.
Часто доводиться гнати, аби уникнути ворожих дронів.
– Якось їдемо з позицій, і побратим питає: «Цікаво, чи витримає броньовик удар FPV-дрона?» За десять хвилин машину підкинуло – дрон влетів у задню частину. Побратим так головою вдарився, що побачив «світло в кінці тунелю». А я перше, що сказав: «Хлопці, ми цілі!» Авто отримало незначні пошкодження й наступного дня знову було в роботі.
Сергій каже, що головне – зберігати концентрацію, швидко приймати рішення й не панікувати. Якщо дрон влучив і ти зупинився – ворог запустить ще один. Тому треба витискати з машини максимум.
– На щастя, у нас вистачає і техніки, і пального. Є ремонтна бригада. А ще з’явилися охочі навчитися водінню. Один побратим навіть дистанційно проходить курси, щоб скласти на права. Буває, дзвонить: «Машина не заводиться». Я питаю: «Соляру залив?» Або: «Застряг». Приїжджаю – а він загнав авто в болото. Сідаю за кермо, показую, що робити. Ну і кажу, який він «молодець».
Сергій пишається, що в підрозділі панує братерство.
– У мене дві сестри, а я завжди мріяв про брата. Тепер у мене їх цілий підрозділ! Разом працюємо, разом обговорюємо, хто чим займатиметься після Перемоги. Є у нас старшина – такі борщі варить! Але не скажу, що кращі, ніж у дружини. Вона теж гарна господиня, зараз ковбаски робить – я скоро у відпустку їду.
Рік тому, коли Сергія мобілізували, дружина плакала, але потім змирилася. А от з деякими знайомими спілкуватися після війни буде непросто.
– Один сусід на початку війни кричав: «Усе, піду воювати!» А потім почав ховатися. Ще й каже, що ми тут нічого не робимо, тільки гроші лопатою гребемо. Відповідаю: «Так давай до нас – побачиш, як вони заробляються». А він: «А як же моє господарство?» Напевно, коли російські солдати прийдуть до нього додому, він теж за нього сховається…
Сергій не має сумнівів: ворога треба зупинити, а потім уже повертатися до звичного життя.
– Після війни знову сяду за кермо фури. Подобається мені ця справа. А, може, хтось із побратимів стане напарником – вони вже захопилися автосправою.
https://www.youtube.com/watch?v=FLME17YqkZY
BY Бригада «Гарт»
Share with your friend now:
tgoop.com/hart_brigade/414