МИНУЛЕ ЖИТТЯ ФРАНЧЕСКИ

в житті, поблідлому, як фреска,
я вічно гралася з вогнем.
тоді я звалася Франческа.
і ми з життям були – тандем.

любила коней – всіх навколо!
складала вірші і пісні.
і всі бульвари знали голос
дзвінкий, як натовп навесні.

зітхав за мною вірний суджений,
месьє із гербом на плечі.
а я сміялась, що одружена,
під руку блазня беручи.

гостинці друзям брала в булочній,
жилось мені тоді незле.
і я була крадійка вулична,
а, може, і дочка Рабле.

але й тоді, немов кропивою
плювались дами й торгаші:
ну звідки в дівчинки щасливої
взялись такі сумні вірші?

вже як поволі будеш старіти,
прийдеш до каяття.
всі тобі вибачать -
замість молитви
згадуй її ім’я.

легше, щоправда, тобі не стане.
ницість не йде з облич.
не оскверни, не діткнись вустами.
моє ім’я – це клич.

знаю, я - зовсім не рай
в цій недалекій гонці.
тільки навіки запам’ятай:
моє – лютневе сонце.

так вимовляють чужі секрети.
гостро, як міць клинка.
моє ім’я - гіркота
сигарети
на кінчику
язика.

сьогодні рівно рік з того часу як я почала розповідати вам як помирає френкі.
дякую, що були з нею. дякую, що були зі мною. сподіваюсь, я передала вам не тільки біль і ностальгію, а й багато сонця, ластівок і певності, що серце болить, тому що воно живе.
саме тому тут не було ні реклами, ні чогось іншого не пов'язаного з поезією.
аби відсвяткувати наш рік ви можете випити чогось міцного зробити невеликий внесок, запросивши сюди хороших друзів і таким чином влаштувати фідбек на мою роботу. до речі, за ваші теплі слова окрема подяка.

щиро бажаю вам весни ♡

? ♡

МРІЯ ФРЕНКІ

ще колись, не зазнавши зрад,
я хотіла бути принцесою.
настільки, аби обійтися без страт
і жити за тою ж адресою.
не хотілося мати коня,
та і принц мені був ні до чого.
і я знала, що бути принцесою
(кожного дня) -
це, скоріше, з розряду важкого.
і була я ну геть байдужа
до слуг і трону.
а хотілось лише, мій друже,
невелику корону.
та я стала кимось типу співця,
тож з короною вийшло невдало.
і нарешті! сьогодні! (знати б місця!)
я її на дорозі собі підібрала.
виглядає ну чисто - творіння гефеста.
найпрекрасніша в світі.
нарешті.
принцеса.
♡

ТРАВЕНЬ

ти знов приснився. нащо ти приснився?
як у дитинстві - про голки твердив.
просив безсило, плакав і кривився,
й кімнатою в неспокої ходив.

молився навіть. а цікаво кому.
просив про поміч. я ж хіба могла?
і як завжди я плакала крізь втому.
і от - від тебе знову утекла.

ненавиділа. страшно і згадати.
та, розумієш, було через що.
коли виходив з темної кімнати,
я так боялась погляду твого!

об стіни било і читало долю
невидиме створіння. як на зло,
воно кусалось, ти кричав від болю
і я хотіла, щоб воно пішло.

воно пішло. і ти пішов одразу ж.
мене не взяв. дарма, мабуть, дивак.
та час – мерзенне діло. він покаже.
ну дуже вже ми схожі, чи не так?

я не проводжу травень у кімнаті
і не бентежать звуки голосні.
та все ж як часом хочеться втікати
і як же тягне вмерти навесні!

○

певно, ти в цю опівніч
дивишся Море Криз.

○

двісті км на північ.
два метри вниз.

ФРЕНКІ ЗІЗНАЄТЬСЯ
(дивлячись прямо в очі)

я би могла без тебе цю весну.
без сумнівів, без відчаю і страху.
повір, я б не залишилась без сну
і точно би не стрибнула із даху.

я б не зазнала спирту протиріч,
та й взагалі – на все це наплювала.
не змінювала б ліжко кожну ніч,
а просто би – когось та цілувала.

такі прощання вже не дивина,
вони ніколи не ламають крила
і, випивши із друзями вина,
я би про тебе й слова не зронила.

не плакала би до зітхань нутра,
не проклинала би тебе і –диво -
що, від душі бажаючи добра,
мені образа була б неважлива.

ну, словом, - це відверто заклену:
я б не померла ні в душі, ні тілом.
я би могла без тебе цю весну.
○
все діло в тім, що я не захотіла.

THE SUN ALSO RISES

якщо вже казати зовсім відверто -
й нехай до біса ідуть шаблони -
моє покоління поклоняється смерті
і чомусь іще, та, на жаль, незаконно.

день проводить на автозаправці.
ночує в одній з дорослих агоній.
можу закластись, що завтра вранці
знову прокинеться десь в притоні.

на каруселях покинутих парків
ми відкриваємо клуб інтровертів.
напишем листи, оближемо марки.
але куди відправляти конверти?

юність і та уже майже зблідла,
а те, що далі - це просто втома.
йде життя. погаси-но світло.
прикинемось, ніби
нікого вдома.

​цього літа планую читати на різних заходах у львові. от наприклад наступної суботи. якщо маєте бажання послухати, пишіть, розказуватиму де саме♡

добраніч○

мур

ФРЕНКІ ПРОКИДАЄТЬСЯ РАНО

ще жодне з вікон не прокинулось.
поспи.
рожеве сонце і його суцвіття.
допоки спиш десь поряд саме ти -
мене не налякають лихоліття.

допоки не щоденний марафон.
допоки янгол молиться за душу.
допоки галасливий телефон
не викидає хвилею на сушу.

допоки креслить лінію криву
далекий берег, що до нього чалю.
допоки я борюся, бо живу.
допоки не боюся, що люблю.
допоки ми не скорені печаллю.

і поки вікна бачать сотні снів
хай оминають нас зловісні стріли.
лише прокинься в тому зі світів,
де ми в обіймах новий день зустріли.