tgoop.com/ikrapkablog/177
Last Update:
Історія одного вертепу, що поїхав на деокупувану Харківщину
Наприкінці грудня я — на Харківщині, у звільненому селищі Ізюмського району, у традиційному строю та з різдвяною зіркою в руках. Навколо — команда, така ж молодь, цікава до життя і охоча щось робити, люди, які так само приїхали сюди з різних кутів України. Холодно. Весело. Але не тільки весело це було. Також плакали. Розповідь хочу почати з історії.
«... Ви-но-град. Ооой, красне, зеле-не вино...» — співаючи, підходимо до наступного двору. Це село Залиман. Було під окупацією. Дві третини будинків — розбиті. За нього тут ішли важкі бої, місцева школа не один раз обстріляна — стіни вкриті десятком великих дірок від багатьох влучань... В селі живуть люди. Інколи в будинках, які підбиті чи навіть розбиті наполовину. Цей двір — один з таких: поруч прилітало, дім не зовсім цілий, але ще стоїть. Гукаємо — ніхто не йде. Вже пішли би, як вийшла стара бабуся. Лише коли показали їй вертеп і заговорили з нею, дізналися, що вона не дуже добре бачить. «Майже осліпла, коли були під окупацією» — сказала. Їй 85. Вона пережила третій голодомор, який зробила влада СРСР на українських землях після другої світової, тоді їй було близько шести років. Христя питає: «Ви знаєте якісь колядки? Колядували в дитинстві?» — «Нам забороняли тоді це робити». У бабусі немає близьких чи рідних. Вона сама. Живе тут, без допомоги. Коли ми завершили з виставою, бере лізе в кишеню. Дістає 200 гривень, підводить до очей, намагається роздивитися, що дістала... певно, так і не побачила навіть — такий зір. Намагається дати нам. А ми приїхали не за грошима. «Та як же так — ну візьміть» — каже...
26 грудня ми приїхали у Савинці, там у спартанських умовах без душу нас розташували у школі в одному з класів, де стояли підготовлені розкладушки-лежаки. Остання репетиція та примірка костюмів перед сном, а на ранок — несемо вертеп у селище. 28 обійшли ще два села — Залиман та Вишнева. Насамкінець завітали і до самого Харкова.
Вертеп — це український традиційний театр. В нашому репертуарі — кілька великих та малих колядок, взятих якраз родом з Харківщини, та вистава з іродом, смертю, янголом, пастушками, що уособлюють простих людей... Ми так поєднали традиційне з сучасними реаліями, що у нас був у тексті жарт про Тису, згадка Північного потоку, ATACMS та NLAW...
Маленькі громади були раді нас бачити. Місцеві старости допомогли чим могли, поширили інформацію про нас серед людей. Приємно, що в багатьох дворах нас вже чекали. Людям було цікаво, дехто щиро сміявся з жартів у виставі, хтось розумів менше, хтось більше. Ми прийшли до будинку, де жили кілька чоловіків-військових. Вони тільки повернулися з бойових, сідали їсти. Послухали та подивилися, пригостили, поговорили та зробили з нами фото на пам'ять, а під кінець кажуть: «Ви нас зарядили так, що ми тепер готові реально їбашити»...
Ми не герої, але я відчули, що ми зробили щось важливе тим, що приїхали до цих людей. Не просто на якісь території, а до людей. Які пережили страшне, намагаються жити далі, і більше за все бояться ще раз потрапити під окупацію...
Більше фото в інстаґрам пості. Сторінка проєкту, що несе вертеп на прифронт та звільнені громади ось тут.
p.s. p.s. взагалі у нас близько 600(!) фото та відео з цієї поїздки з прекрасними людьми. і ще раз дякую нашій організаторці Христі Петринці 🙏🏽❤️
BY і крапка. блоґ
Share with your friend now:
tgoop.com/ikrapkablog/177