“Післязавтра. Роман про великі гроші”. Видавництво “Фоліо”, 2024. Роман у двох томах. Насамперед маю визнати, що вперше прочитав подібний роман. Зазвичай я читаю суто художню прозу. Іноді — нехудожні книги: наукові, науково-популярні, мемуари, щоденники, монографії, статті, — здебільшого коли ми зі співавтором збираємо матеріал для чергової книги. Але цей роман — щось середнє між суто художньою та нехудожньою прозою. Формально це саме роман: в ньому діє багато різних персонажів, є кілька ліній дії, багато діалогів та монологів, чимало історичних ретроспекцій і так далі. Але за суттю цей двохтомник — це художньо-публіцистичне дослідження розвитку, існування та сутності російських силових структур від початку СРСР — і до недалекого майбутнього, а саме — 2025-го року. З деякими історичними екскурсами у ще більш давні часи Російської Імперії, аж до опричини Івана Грозного. Одразу видно, що автор провів велику дослідницьку роботу, вивчив багато відповідних матеріалів і вдало використав їх у своєму романі. Звичайно, ніхто не може знати всі справжні деталі та нюанси щодо діяльності радянських та російських спецслужб — НКВС, КДБ, ФСБ, — бо більша частина цієї інформації ретельно засекречена. Але автору цілком вистачило тієї інформації, яку він зміг зібрати, — щоб досягти “ефекту достовірності” від свого роману. На тлі справжніх історичних реалій, подій та особистостей навіть вигадані автором події, персонажі та деяка конспірологія — сприймаються як справжні, поки читаєш роман. До речі, одна з авторських вигадок нещодавно виявилася цілковитою правдою. Тож, будучі “в матеріалі”, автор зробив цілком імовірне припущення — і, гадаю, не одне. Звісно, не все в реальності відбувалось і відбувається саме так, як у романі, але автор описує діяльність російських спецслужб дуже переконливо, і збігів подій роману з реальністю більш ніж достатньо. На жаль, задля досягнення такого “ефекту достовірності” автору довелося пожертвувати образністю мови роману, а також, частково, яскравістю персонажів. До речі, нікого з них язик не повертається назвати “героєм”. Це саме персонажі, які виконують відповідні функції, закладені в них автором. І авторська мова, і більша частина мови персонажів у цьому романі — досить суха, суто описова та пояснювальна. У доповідях, звітах і офіційних розмовах офіцерів КДБ/ФСБ (яких в романі чимало) це цілком доречно. В неофіційному спілкуванні персонажів мова трохи більш жива, персоніфікація мови присутня — але, як на мене, часто не достатньо виражена. Особливо в розлогих монологах й історичних екскурсах, які часто промовляють персонажі у відповідь на питання співбесідника. Такі собі “лекції професора Петрова”. Зрозуміло, що автор зробив це навмисно, і зрозуміло, для чого — саме задля досягнення того самого “ефекту достовірності”. І ефект досягнений. Але особисто я звик до більш образної, яскравої, метафоричної літературної мови, і протягом першої третини першого тому саме мова роману заважала мені повністю зануритися в текст. Бачте, я навіть цю рецензію пишу мовою, схожою до мови роману “Післязавтра” — мабуть, вплив роману дає себе знати. :-) Деяке приємне розмаїття у роман вносять кулінарні екзерсиси — описи страв татарської, узбецької, башкирської, грузинської, італійської, французької, швейцарської кухонь вийшли у автора, як на мене, дуже добре — одразу хочеться все це скуштувати. :-) Ще у романі є кілька точкових символічних моментів — але не всі вони одразу зчитуються. Принаймні, особисто я зчитав не все, як згодом виявилося. Серед персонажів роману нема жодного позитивного героя, якому можна було б співчувати. Автор навмисно зібрав під обкладинками обох томів майже самих покидьків, злочинців, бездушних вбивць та лиходіїв, збоченців, садистів — та / або безпринципних пристосуванців, для кого важливі тільки особистий комфорт, влада та гроші. Здебільшого це діючи або колишні генерали та офіцери КДБ/ФСБ — хоча всі ми добре знаємо, що “колишніх” спецслужбовців не буває.
“Післязавтра. Роман про великі гроші”. Видавництво “Фоліо”, 2024. Роман у двох томах. Насамперед маю визнати, що вперше прочитав подібний роман. Зазвичай я читаю суто художню прозу. Іноді — нехудожні книги: наукові, науково-популярні, мемуари, щоденники, монографії, статті, — здебільшого коли ми зі співавтором збираємо матеріал для чергової книги. Але цей роман — щось середнє між суто художньою та нехудожньою прозою. Формально це саме роман: в ньому діє багато різних персонажів, є кілька ліній дії, багато діалогів та монологів, чимало історичних ретроспекцій і так далі. Але за суттю цей двохтомник — це художньо-публіцистичне дослідження розвитку, існування та сутності російських силових структур від початку СРСР — і до недалекого майбутнього, а саме — 2025-го року. З деякими історичними екскурсами у ще більш давні часи Російської Імперії, аж до опричини Івана Грозного. Одразу видно, що автор провів велику дослідницьку роботу, вивчив багато відповідних матеріалів і вдало використав їх у своєму романі. Звичайно, ніхто не може знати всі справжні деталі та нюанси щодо діяльності радянських та російських спецслужб — НКВС, КДБ, ФСБ, — бо більша частина цієї інформації ретельно засекречена. Але автору цілком вистачило тієї інформації, яку він зміг зібрати, — щоб досягти “ефекту достовірності” від свого роману. На тлі справжніх історичних реалій, подій та особистостей навіть вигадані автором події, персонажі та деяка конспірологія — сприймаються як справжні, поки читаєш роман. До речі, одна з авторських вигадок нещодавно виявилася цілковитою правдою. Тож, будучі “в матеріалі”, автор зробив цілком імовірне припущення — і, гадаю, не одне. Звісно, не все в реальності відбувалось і відбувається саме так, як у романі, але автор описує діяльність російських спецслужб дуже переконливо, і збігів подій роману з реальністю більш ніж достатньо. На жаль, задля досягнення такого “ефекту достовірності” автору довелося пожертвувати образністю мови роману, а також, частково, яскравістю персонажів. До речі, нікого з них язик не повертається назвати “героєм”. Це саме персонажі, які виконують відповідні функції, закладені в них автором. І авторська мова, і більша частина мови персонажів у цьому романі — досить суха, суто описова та пояснювальна. У доповідях, звітах і офіційних розмовах офіцерів КДБ/ФСБ (яких в романі чимало) це цілком доречно. В неофіційному спілкуванні персонажів мова трохи більш жива, персоніфікація мови присутня — але, як на мене, часто не достатньо виражена. Особливо в розлогих монологах й історичних екскурсах, які часто промовляють персонажі у відповідь на питання співбесідника. Такі собі “лекції професора Петрова”. Зрозуміло, що автор зробив це навмисно, і зрозуміло, для чого — саме задля досягнення того самого “ефекту достовірності”. І ефект досягнений. Але особисто я звик до більш образної, яскравої, метафоричної літературної мови, і протягом першої третини першого тому саме мова роману заважала мені повністю зануритися в текст. Бачте, я навіть цю рецензію пишу мовою, схожою до мови роману “Післязавтра” — мабуть, вплив роману дає себе знати. :-) Деяке приємне розмаїття у роман вносять кулінарні екзерсиси — описи страв татарської, узбецької, башкирської, грузинської, італійської, французької, швейцарської кухонь вийшли у автора, як на мене, дуже добре — одразу хочеться все це скуштувати. :-) Ще у романі є кілька точкових символічних моментів — але не всі вони одразу зчитуються. Принаймні, особисто я зчитав не все, як згодом виявилося. Серед персонажів роману нема жодного позитивного героя, якому можна було б співчувати. Автор навмисно зібрав під обкладинками обох томів майже самих покидьків, злочинців, бездушних вбивць та лиходіїв, збоченців, садистів — та / або безпринципних пристосуванців, для кого важливі тільки особистий комфорт, влада та гроші. Здебільшого це діючи або колишні генерали та офіцери КДБ/ФСБ — хоча всі ми добре знаємо, що “колишніх” спецслужбовців не буває.
The initiatives announced by Perekopsky include monitoring the content in groups. According to the executive, posts identified as lacking context or as containing false information will be flagged as a potential source of disinformation. The content is then forwarded to Telegram's fact-checking channels for analysis and subsequent publication of verified information. The main design elements of your Telegram channel include a name, bio (brief description), and avatar. Your bio should be: The Channel name and bio must be no more than 255 characters long Hui said the messages, which included urging the disruption of airport operations, were attempts to incite followers to make use of poisonous, corrosive or flammable substances to vandalize police vehicles, and also called on others to make weapons to harm police. Telegram Android app: Open the chats list, click the menu icon and select “New Channel.”
from us
