Нотатки християнина

👓 У психотерапії існують два різні підходи, закладені Зигмундом Фрейдом, засновником психоаналізу, та Альфредом Адлером, засновником індивідуальної психології. Вони у багатьох аспектах протилежні один одному.

За Фрейдом головна причина нашого нещастя — наше минуле: дитячі травми, стосунки з батьками, недружнє оточення… Головне — не ми самі.
Адлер не заперечував вплив минулого, але вважав основою зцілення — здатність взяти відповідальність за своє життя, ставити реальні цілі та будувати нові зв’язки для їх досягнення.

Який же підхід став більш затребуваним? Звичайно, Фрейда! У сучасному світі модно «працювати з травмами» і «розбирати дитинство» — для цього створені цілі індустрії. Підхід Фрейда переважає, адже приємніше пояснити свої помилки зовнішніми причинами. Парадоксально, але визнання себе «жертвою» часто виявляється навіть вигіднішим. Сьогодні культивується образ жертви: він викликає співчуття, підтримку, а заодно — виправдовує власну пасивність. Жертвами себе вважають не лише окремі люди, а й цілі народи, нації, раси. Все за Фрейдом!

Те саме ми зустрічаємо і в християнстві: причину своїх проблем шукають у «спадкових прокляттях», духах, бісах та інших зовнішніх силах. І це не дивно: адже вже спочатку на питання — «Чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти?» — людина відповіла: «Жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв». А жінка свою поведінку пояснила так: «Змій спокусив мене, і я їла!» Набагато приємніше думати: я — хороший, просто обставини так склалися.

Апостол Павло, не заперечуючи дії духовних сил, тим не менш навчав: головний ворог (гріх) знаходиться всередині тебе самого. І боротьба з ним — не швидкий, але єдиний шлях до розвитку і духовної зрілості.

Вчитися брати відповідальність за своє сьогодення і майбутнє — справа важка і значно менш романтична. Але все ж: забуваючи минуле, важливо прагнути вперед. Альфред Адлер ще сто років тому писав про це так: «Не питай, чому ти нещасний, питай, заради чого ти готовий жити».
В.Судаков

❤34👍11🔥9

www.tgoop.com/notes_christian/1440

2.18K viewsAug 19 at 06:09

👓 У психотерапії існують два різні підходи, закладені Зигмундом Фрейдом, засновником психоаналізу, та Альфредом Адлером, засновником індивідуальної психології. Вони у багатьох аспектах протилежні один одному.

За Фрейдом головна причина нашого нещастя — наше минуле: дитячі травми, стосунки з батьками, недружнє оточення… Головне — не ми самі.
Адлер не заперечував вплив минулого, але вважав основою зцілення — здатність взяти відповідальність за своє життя, ставити реальні цілі та будувати нові зв’язки для їх досягнення.

Який же підхід став більш затребуваним? Звичайно, Фрейда! У сучасному світі модно «працювати з травмами» і «розбирати дитинство» — для цього створені цілі індустрії. Підхід Фрейда переважає, адже приємніше пояснити свої помилки зовнішніми причинами. Парадоксально, але визнання себе «жертвою» часто виявляється навіть вигіднішим. Сьогодні культивується образ жертви: він викликає співчуття, підтримку, а заодно — виправдовує власну пасивність. Жертвами себе вважають не лише окремі люди, а й цілі народи, нації, раси. Все за Фрейдом!

Те саме ми зустрічаємо і в християнстві: причину своїх проблем шукають у «спадкових прокляттях», духах, бісах та інших зовнішніх силах. І це не дивно: адже вже спочатку на питання — «Чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти?» — людина відповіла: «Жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв». А жінка свою поведінку пояснила так: «Змій спокусив мене, і я їла!» Набагато приємніше думати: я — хороший, просто обставини так склалися.

Апостол Павло, не заперечуючи дії духовних сил, тим не менш навчав: головний ворог (гріх) знаходиться всередині тебе самого. І боротьба з ним — не швидкий, але єдиний шлях до розвитку і духовної зрілості.

Вчитися брати відповідальність за своє сьогодення і майбутнє — справа важка і значно менш романтична. Але все ж: забуваючи минуле, важливо прагнути вперед. Альфред Адлер ще сто років тому писав про це так: «Не питай, чому ти нещасний, питай, заради чого ти готовий жити».
В.Судаков

BY Нотатки християнина