прεсвѷтεръ Юрїй

🗓 Дорогі друзі, зі святом знайдення мощей [9/22.IX.1896] святителя Феодосія Углицького, [✞ 5/18.II.1696], архієпископа Чернҍговського 🌿

Цікаві речі пише україномовна Wikipedia, вочевидь дублюючи російськомовну, що після своєї єпископської хіротонії в Успенському соборі московського кремля у 1692 р., святитель «отримав право служіння в саккосі, що на той час було привілеєм винятково патріарха і митрополитів. Це було визнанням прав Чернігова як “першого між архієпископствами”, а також величезного авторитету самого Феодосія».

Взагалі-то це, м’яко кажучи, є історичним лукавством, позаяк ще архієпископ Чернҍговський і Новгород-Сҍверський Лазар Баранович [✞ 3/13.IX.1693] мав це право ще за 25 років до цього [із 1667 р.]. Більш того, за привілеєм від Константинопольського Патріарха Чернігівському архієпископу дозволялося і носіння митри увінчаної діамантовим хрестом, що свого часу викликало заздрість подив у архієреїв Московської Церкви, коли владика Лазар приїздив на Помісний Собор цієї Церкви у Москву як офіційно уповноважений делегат від Київської Митрополії Константинопольської Православної Церкви¹.

Так що, коли і був якийсь “подарунок” святителю Феодосію, то тільки такий, який і так йому належав, але не від жалованої грамоти Патріарха Андріана [✞ 15/26.X.1700], а в спадок від блаженноспочилого попередника.

Хоча після першосвященничого рукопокладення святитель Феодосій все ж прохав царя Петра Романова про грамоту, за якою він мав би право напряму підпорядковуватися Московському Патріархові, а не Київському Митрополитові. Він це отримав. Отримав і право мати першість серед інших архієреїв Московської Православної Церкви².

Знаючи про всі оці грамоти та прохання, мимоволі згадуються слова професора Митрополита Іларіона Огієнка про те, що «хто ж таки винен за передачу Української Церкви Московському Патріярхові? У нас часто складають цю вину на патріярха Царгородськоrо, але це тільки прикре непорозуміння, він винен найменше: Церкву передали Москві самі українці»³.

До речі, грекомовні web-календарі, хоча і ставлять ікону архієпископа Феодосія, де він титулований Чернігівським святителем, житійну довідку все ж озаглавлюють просто як «святий Феодосій із Русі» (гр. — Ὁ Ἅγιος Θεοδόσιος ἐκ Ρωσίας). Звісно, дехто може перекласти цей топонім інакше.

Його ж бо молитвáми… 🕊
〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️
¹ див. Іларіон Огієнко, архієп. Українська Церква. Т. 2. Прага, 1942. С. 50-51.
² див. Картины церковной жизни Черниговской eпархiи изъ IX вѣковой ея исторiи. К., 1911.
³ див. Іларіон, митр. Українська Церква. Нариси з історії Української Православної Церкви (у двох томах). Вінніпеґ, 1982. С. 236.

www.tgoop.com/presbyter_iurius/1029

9.4K viewsedited  Sep 22 at 05:40

🗓 Дорогі друзі, зі святом знайдення мощей [9/22.IX.1896] святителя Феодосія Углицького, [✞ 5/18.II.1696], архієпископа Чернҍговського 🌿

Цікаві речі пише україномовна Wikipedia, вочевидь дублюючи російськомовну, що після своєї єпископської хіротонії в Успенському соборі московського кремля у 1692 р., святитель «отримав право служіння в саккосі, що на той час було привілеєм винятково патріарха і митрополитів. Це було визнанням прав Чернігова як “першого між архієпископствами”, а також величезного авторитету самого Феодосія».

Взагалі-то це, м’яко кажучи, є історичним лукавством, позаяк ще архієпископ Чернҍговський і Новгород-Сҍверський Лазар Баранович [✞ 3/13.IX.1693] мав це право ще за 25 років до цього [із 1667 р.]. Більш того, за привілеєм від Константинопольського Патріарха Чернігівському архієпископу дозволялося і носіння митри увінчаної діамантовим хрестом, що свого часу викликало заздрість подив у архієреїв Московської Церкви, коли владика Лазар приїздив на Помісний Собор цієї Церкви у Москву як офіційно уповноважений делегат від Київської Митрополії Константинопольської Православної Церкви¹.

Так що, коли і був якийсь “подарунок” святителю Феодосію, то тільки такий, який і так йому належав, але не від жалованої грамоти Патріарха Андріана [✞ 15/26.X.1700], а в спадок від блаженноспочилого попередника.

Хоча після першосвященничого рукопокладення святитель Феодосій все ж прохав царя Петра Романова про грамоту, за якою він мав би право напряму підпорядковуватися Московському Патріархові, а не Київському Митрополитові. Він це отримав. Отримав і право мати першість серед інших архієреїв Московської Православної Церкви².

Знаючи про всі оці грамоти та прохання, мимоволі згадуються слова професора Митрополита Іларіона Огієнка про те, що «хто ж таки винен за передачу Української Церкви Московському Патріярхові? У нас часто складають цю вину на патріярха Царгородськоrо, але це тільки прикре непорозуміння, він винен найменше: Церкву передали Москві самі українці»³.

До речі, грекомовні web-календарі, хоча і ставлять ікону архієпископа Феодосія, де він титулований Чернігівським святителем, житійну довідку все ж озаглавлюють просто як «святий Феодосій із Русі» (гр. — Ὁ Ἅγιος Θεοδόσιος ἐκ Ρωσίας). Звісно, дехто може перекласти цей топонім інакше.

Його ж бо молитвáми… 🕊
〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️
¹ див. Іларіон Огієнко, архієп. Українська Церква. Т. 2. Прага, 1942. С. 50-51.
² див. Картины церковной жизни Черниговской eпархiи изъ IX вѣковой ея исторiи. К., 1911.
³ див. Іларіон, митр. Українська Церква. Нариси з історії Української Православної Церкви (у двох томах). Вінніпеґ, 1982. С. 236.

BY прεсвѷтεръ Юрїй