🔼🔼🔼
... Однако в этих двух рукописях молитва не обозначена номером, а оставлена вне ряда; как «молитва девятая» читается следующая, наша [10]. Севастьянов 474 (который является константинопольским евхологием) не дает больше указаний для двух предыдущих молитв; в то же время молитва для евангелия включена в ряд как «девятая».


Гроттаферрата Гß 11, Афин. 662 и Бодл. Auct. E 5.13 помещают ее после молитвы [11], поскольку воскресное евангелие в Св. Софии читалось в конце службы, после Великого славословия.

Мы ссылались только на рукописи, которые, как мы увидим дальше, дают нам подлинную константинопольскую традицию. Многие другие, более поздние рукописи, подобно Барб. 336, эту молитву опускают. Другие же, особенно русские, следуют Гротт. Гß 11 и дают эту молитву после Великого славословия. Эта традиция будет принята в служебниках, отпечатанных до реформы Никона (1654); она будет еще более долго жить в районе Киева и Новгорода coxpaнится у старообрядцев до наших дней ...
🔽🔽🔽

🔼🔼🔼
... Эта молитва заимствована из Литургии, хотя возглас не тот же самый. Она полностью относится к евангелию, и именно к евангелию Литургии: чтобы мы поняли твою благую весть … твои блаженные заветы…; поскольку утреннее воскресное евангелие всегда говорит о воскресении и явлениях Господа, это евангелие, которое согласно Егерии вызывало слезы и стенания не предусмотрено в морализующем и аскетическом тоне молитвы [9].

©️ МОЛИТВЫ УТРЕНИ // Михаил Арранц, О.И. Как молились Богу древние византийцы … (диссертация). ЛДА, 1979. С. 79.

Увáга! Вóнмѣмъ! Áchtung!

Перед Вами текст другогласового тропаря святим страстотерпцям Борису та Глҍбу, в якому УКРАЇНСЬКОЮ мовою звертаються до Бога із молитвою, «… щоб сини РУСЬКІ спаслися».

З цього приводу питання: до якої конфесії або юрисдикції України відноситься цей переклад церковнослов’янського тексту?

✔️ якщо вважаєте, що до УПЦ КП, то ставите «🎅»

✔️якщо вважаєте, що до УАПЦ, то ставите «👍»

✔️якщо вважаєте, що до УПЦ, то ставите «❤️»

✔️якщо вважаєте, що до УГКЦ, то ставите «🏆»

✔️якщо вважаєте, що до ПЦУ, то ставите «👌»

✔️якщо вважаєте, що до Екзархату КонстПЦ, то ставите «🤔»

✔️якщо вважаєте, що сам автор допису, то ставите «💊»

І тільки після поставлення емодзі, заради перевірки своїх знань або літургічної інтуїції, відкриваєте правильну відповідь, яка говорить, що текст взятий із ©️ Заступники воїнів // МОЛИТОВНИК військовослужбовця «МОЛИСЬ І СЛУЖИ!». К.: Департамент Патріаршої курії Української Греко-Католицької Церкви у справах душпастирства силових структур України, 2013. С. 223.

Якщо Ви колись шукали відповідь про те, що об’єднує буддизм і конфуціанство, то я скажу Вам — китайські першомученики! Точніше, тропар китайським першомученикам, служба яким була складена у 1997 р. із благословення двох архієреїв — архієпископа Сіднейського і Австралійсько-Новозеландського Іларіона Капрала [РПЦЗ; Її Першоієрарх до ✞2022] та єпископа Тріадицького Фотія Сіромахова [БПСЦ; донині неканонічна структура]; і була опублікована в Софії у 2000 р.


Власне кажучи, а ось і сам тропар, глас 5:
🅱️ъ странѣ̀ язы́честѣй вѣ́рою Правослáвною просвѣтúстеся u вмá‌лѣ въ вѣ́рѣ пожúвше, Цá‌рствіе вѣ́чное наслѣ́довасте, чuстотóю нрáвовъ хрuстіáнскuхъ лжеблагочéстіе конфуціáнское посрамúсте, u бѣсодохновéнный буддúзмъ попрá‌сте я́ко умéты, крóвію вáшею зéмлю Кuтáйскую освящáюще, тѣ́мже, мóлuмся, Влады́‌ку всѣ́хъ молúте, странý вá‌шу въ послѣ́дняя временà‌ вѣ́рою Правослáвною просвѣтúтu, u нáсъ въ нéй укрѣпúтu.

©️Слýжба святы́мъ первомýченикомъ китáйскимъ, úхже пáмять мѣ́сяца Іýнія въ 11 дéнь. — Софíя, 2000. — 45 с.

Я хоча і прихильник Києво-Печерської богослужбової традиції, оскільки вважаю її типіконні особливості еталоном для Київської Церкви, як найголовнішого монастиря Русі, тим не менш напередодні свята Різдва Пресвятої Богородиці ділюся наступним файлом: ©️ Стiхи́ры, пое́мыя въ Поча́евской Ла́ѵрѣ на пра́здникъ Рождества̀ Пресвяты́я Богоро́дицы. — 2024. — 4 с., взяті із ©️Акáѳісты Почáевскія Лáвры. — Почáевъ, 1997. — С. 168-175.

Можливо комусь стане в нагоді 🤝

Молитвáми Богорóдиці, Спáсе, спасù нáс 🕊

🗓 Дорогі друзі, зі святом знайдення мощей [9/22.IX.1896] святителя Феодосія Углицького, [✞ 5/18.II.1696], архієпископа Чернҍговського 🌿

Цікаві речі пише україномовна Wikipedia, вочевидь дублюючи російськомовну, що після своєї єпископської хіротонії в Успенському соборі московського кремля у 1692 р., святитель «отримав право служіння в саккосі, що на той час було привілеєм винятково патріарха і митрополитів. Це було визнанням прав Чернігова як “першого між архієпископствами”, а також величезного авторитету самого Феодосія».

Взагалі-то це, м’яко кажучи, є історичним лукавством, позаяк ще архієпископ Чернҍговський і Новгород-Сҍверський Лазар Баранович [✞ 3/13.IX.1693] мав це право ще за 25 років до цього [із 1667 р.]. Більш того, за привілеєм від Константинопольського Патріарха Чернігівському архієпископу дозволялося і носіння митри увінчаної діамантовим хрестом, що свого часу викликало заздрість подив у архієреїв Московської Церкви, коли владика Лазар приїздив на Помісний Собор цієї Церкви у Москву як офіційно уповноважений делегат від Київської Митрополії Константинопольської Православної Церкви¹.

Так що, коли і був якийсь “подарунок” святителю Феодосію, то тільки такий, який і так йому належав, але не від жалованої грамоти Патріарха Андріана [✞ 15/26.X.1700], а в спадок від блаженноспочилого попередника.

Хоча після першосвященничого рукопокладення святитель Феодосій все ж прохав царя Петра Романова про грамоту, за якою він мав би право напряму підпорядковуватися Московському Патріархові, а не Київському Митрополитові. Він це отримав. Отримав і право мати першість серед інших архієреїв Московської Православної Церкви².

Знаючи про всі оці грамоти та прохання, мимоволі згадуються слова професора Митрополита Іларіона Огієнка про те, що «хто ж таки винен за передачу Української Церкви Московському Патріярхові? У нас часто складають цю вину на патріярха Царгородськоrо, але це тільки прикре непорозуміння, він винен найменше: Церкву передали Москві самі українці»³.

До речі, грекомовні web-календарі, хоча і ставлять ікону архієпископа Феодосія, де він титулований Чернігівським святителем, житійну довідку все ж озаглавлюють просто як «святий Феодосій із Русі» (гр. — Ὁ Ἅγιος Θεοδόσιος ἐκ Ρωσίας). Звісно, дехто може перекласти цей топонім інакше.

Його ж бо молитвáми… 🕊
〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️
¹ див. Іларіон Огієнко, архієп. Українська Церква. Т. 2. Прага, 1942. С. 50-51.
² див. Картины церковной жизни Черниговской eпархiи изъ IX вѣковой ея исторiи. К., 1911.
³ див. Іларіон, митр. Українська Церква. Нариси з історії Української Православної Церкви (у двох томах). Вінніпеґ, 1982. С. 236.

Знайте, братія, что за обѣденною трапезою произносить двѣ молитвы: одну въ началѣ, а другую въ концѣ, уставлено Самимъ Господомъ, потомъ апостолами и св. отцами. Уставлено также благословлять кутью въ честь и похвалу святымъ, а не во оставленіе грѣховъ: ибо никакимъ приношеніемъ не очищаются грѣхи, кромѣ приношенія тѣла и крови Христовой. Уставлено также благословлять (кутью) за покой усопшихъ; но обѣдъ и ужинъ за упокой усопшихъ благословлять не установлено; приставлять кутьѣ воду и класть яйца на кутью не повелѣно. Въ алтарь не дóлжно вносить никакой пищи, ни питья, кромѣ просфоры, ладана и свѣчи, — что нужно для службы. Во время пира не пѣть тропарей за чашами больше трехъ: по поставленіи обѣда, когда прославляется Христосъ Богъ нашъ, прилично и незазорно — выпить; во время обѣда не говорить пустыхъ рѣчей; когда же обѣдъ кончается, — въ честь Пресвятой Дѣвы Маріи, третью чашу въ честь князя, а больше не позволяемъ … св. отцы запретили пѣть много тропарей. Пѣть на пиру много тропарей установили чревоугодники, желавшіе пить много, какъ говоритъ апостолъ: тѣ чреву работаютъ, а не Богу, ихже Богъ чрево и слава пагуба имъ, но мы, братія, постараемся молиться Богу въ трезвомъ умѣ, а не пьяны, да получимъ жизнь вѣчную о Христѣ Іисусѣ Господѣ нашемъ.

©️ Ѳеодосій Печерскiй, прп. Поученіе о тропаряхъ и о пьянствѣ // Поторжинскій М.А., свящ. Историческая христоматія… — К., , 1879. — С. 65-66.

ОДИН МОМЕНТ ІЗ ЖИТТЯ ПРЕПОДОБНОГО ІОВА ПОЧАЇВСЬКОГО 📖

… Масштабами та кількістю пожертв Почаївський монастир поступався тільки Луцькому братському монастирю. Але, на відміну від Луцького монастиря, який фінансувався православною шляхтою Волині передусім як політичний протиунійний центр, Почаївська обитель підтримувалася передусім як духовний та релігійний центр православної Волині. Очевидно, великою заслугою в цьому була особиста роль настоятеля монастиря св. Йова Заліза, який згідно з церковною традицією відзначився духовним подвигом i ще за життя в очах вірних набув слави святого.

Передбачаємо реакцію скептиків-атеїстів, які сприймають церковну традицію як звичайний ідеологічний міф, створений значно пізніше описаних подій для прослави Почаївського монастиря. В цьому сенсі варто порівняти поведінку настоятелів і монахів Луцького і Почаївського монастирів на початку Визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. В той час, коли члени Луцького братства разом зі своїми ченцями брали участь у погромах, в Почаївському монастирі розвивалися зовсім інші події. Настоятель цієї обителі св. Йов Залізо надав притулок і захист деяким місцевим шляхтичам у своєму монастирі, врятувавши їх від козацького самосуду. Про це свідчить тестамент Івана Жабокрицького (його ігумен прийняв під захист разом із сином) та порятунок місцевого уніатського протопопа о. Федора Дубницького. Останній під час різанини у Кременці рятувався втечею і також на деякий час затримався в Почаївському монастирі. Незважаючи на те, що Дубницький був ідеологічним противником св. Йова Заліза (крім уряду кременецького протопопа він виконував обов’язки візитатора уніатських церков Кременеччини), почаївський ігумен взяв його під захист, врятувавши від розправи з боку єдиновірних православних козаків. Подібні факти підтверджують дані житійної літератури про св. Йова Заліза як про духовну людину, яка у своїх вчинках завжди керувалася християнськими заповідями. Чи не тому Почаївський монастир досі є популярним центром паломництва як серед українців, так і їх північних сусідів — росіян і білорусів, а про братський монастир в Луцьку нині пам’ятають лише науковці?

©️Довбищенко М.В. Волинська шляхта у релігійних рухах (кінець ХVІ – перша половина ХVІІ ст.). — Київ., 2008. С. 218-219.

Преосвященний Митрополит Київський і всієї Русі Никифор Сурлікійський (✞ 1121) про інґредієнти просфори або ж проскурки*, якщо говорити давньокиївською мовою 📜

… хлѣбъ єстъ съврьшенъ: єсть бо мука — акы тѣломъ, а квасъ — акы душа, а соль — акы умъ, вода же — акы духъ животень; зане прiймають животноє въ схожденіє съгрѣваяся хлѣбъ, а опрѣснокъ мертво єсть и бездушно, въсхожденіє не имають ни съгрѣваяся; того ради безживотно наречется: оплатокъ живота не имаєтъ …

* звідси і слово Проскуромісаніє — так у Служебниках тих часів іменується Проскомідія 📖

БОГОСЛУЖБОВІ ВКАЗІВКИ 📝

Ви часто ними користуєтесь?

Особисто про себе маю сказати, що як колишній вихованець Полтавської Місіонерської Духовної Семінарії, котра у кращі свої часи славилася викладанням окремої дисципліни Церковного уставу, для мене вказівки — це заборонена чорнокнижна література, яку, — боронь, Боже, — до рук краще не брати 😁, а брати на службѝ лише голову зі знаннями і універсальний Типікон (у випадку із сучасною УПЦ — отим, що із Матері Церков, — Церкви Єрусалимської походить).

Втім, заради святців УПЦ нещодавно встановив собі застосунок Богослужбових вказівок [для представників народу айфонітів можна тут] і маю сказати, що мені вони аж напрочуд дужечки сподобалися. Ні, не безпосередньо вказівки до богослужінь, а те, що вони нарешті україномовні [гадаю, що честь і хвала за це славнозвісному уставнику Чудотворної Лаври Печерської, єгóже ім’я̀ вíдять вся́ческая], а самі початкові цитати текстів подаються ЦС шрифтом, а не як раніше. Себто, прорив є!

Так що в УПЦ є нові і, що тішить, вельми якісні богослужбові видання. Є вказівкѝ до цих видань. Головне, щоб і були люди, які
✅ вміють користуватися цими виданнями 📚
✅ знають, як користуватися розжованим Типіконом 📱📖
✅ молитимуться із тими, хто вміє користуватися 🙇‍♂️🙇‍♀️

🌿 Зі святом Воздвиження Чéсного і Животвóрчого Хреста Спасителя нашого Ісуса Христа та днем успіння святителя Іоанна Златоуста, Архієпископа Константипольського! 🍯

Тропáр, глас 1:
Спасѝ, Гóсподи, лю́ди Своя̀, і благословѝ достоя́ніє Своє̀: побíди Цáрем нáшим* на вáрвари дару́я, і Своя̀ сохрання́я Хрестóм Си лю́ди.

Кондáк, глас 4:
Вознеси́йся на Хрéст вóлею, тезоімени́тому Ти нóву жи́тельству: щедротѝ Твоя̀ дару́й, Христѐ Бóже, возвеселѝ си́лою Своє́ю вíрния царя̀ нáша*, побíди дая́ їм на супостáти: посóбіє іму́ще Твоє̀ ору́жіє — мíру непобіди́мую побíду.
___________________________
* За сучасну вставку не пишу, бо вона і так відома. Але при цьому гадаю, що в наш час замість царів можна згадувати весь N-ський народ за формулою, якою вона є, до прикладу, на Балканах, зокрема в Болгарській Православній Церкві, за логікою якої може бути так:

«побíди Цáрем нáшим» → «побíди Твоє́му правослáвному украї́нському нарóду»
«вíрния царя̀ нáша» → «правослáвний украї́нський нарóд»

… Я говорив про постійне пам’ятання найбільшого злодіяння людського роду — Розп’яття Сина Божого. Завжди пам’ятати можуть лише ті, що разом із апостолом Павлом можуть сказати: «Хрестом Господа нашого Іісуса Христа, котрим мені світ розп’ято, а я світові» (Гал. 6, 14), які нічим не хочуть хвалитися, крім Хреста Господнього.

У Римській Церкві був великий святий Франциск Ассизький, у якого від постійного напруженого роздуму про Страждання Христові, про рани Його, утворилися крововиливи на руках і ногах на місцях ран Христових від цвяхів. І не в одного Франциска Ассизького, а й у деяких святих Православної Церкви з’являлися такі стигмати на руках та ногах. Вогняними знаками накреслюється Хрест Христовий на серцях святих мучеників і всіх покірливих страждальців за Христа …

©️ із святкової проповіді святителя Луки Кримського від 27 вересня 1952 року

Не впадай у відчай — один із злодіїв був врятований. Не тіш себе надією — один із злодіїв був проклятий.

© блаженний святитель Августин Аврелій, єпископ Іпонійський

Вже у священничі роки особливо переживаю свято Воздвиження, оскільки і на Хрестопоклонну був рукопокладений, і того року день у день півроку хіротонії випало на Воздвиження 🌿

Що таке Хрест? На це непросте питання у мене є ось така відповідь: Трон мого Бога! Так! Трон! Мого! Бога! Трон, що пропахнутий Голгофою із несамовитих криків, священницької ненависті, законницького біснування і боговиборонародної зради… Трон, що освячений Кров’ю Творця… Трон, на велич якого не здійметься жодний земний каган, князь, цар чи імператор!

Цього Трону ніхто не може бути удостоєний, але поруч із ним місце є. Щоправда, місце доволі некомфортне, незручне, земнобезперспективне і… болюче. Але є…

Слід також зазначити, що свято Воздвиження, як би це не було прикро визнавати, все ж таки про не про Христовий Трон, а трон володарський. Отих християнських володарів, що рубають на шматки попередників, вбивають очільників Локальних Церков, виколюють очі своїм синам, оскоплюють 16-річних юнаків заради їх ув’язнення до монастиря із подальшим возведенням до патріаршого достоїнства, аби ті монархами не стали, [будучи жінкою] причащаються від Престолу раніше біскупства або ж [будучи мирянином] самостійно звершують Євхаристію…

Воздвиження — це про грандіозну ціну нашого спасіння! Жоден цезар, вазилевс, автократор, князь чи імператор тут і поруч не стояв! Тому, якщо чесно, не треба перемоги вазилевсам над вáрвари, благовірним над благовірними іншого сорту, а треба Євангéльська побíда над ворогом роду людського, який каламутить усю воду життя людського.

І паки, зі святом… 🕊