Каптьорка ім. Рибакова

Хамайко Н. Древнерусское «двоеверие»: происхождение, содержание и адекватность термина // Ruthenica. — 2007. — Т. 6. — С. 86-114.

#КіР_наука

Перед книгою Ів Левін про "двовірство" вирішив проглянути статтю української археологині Наталі Хамайко - тієї самої, що використовувала інтимні походеньки подільського шляхтича в якості аргумента проти автентичності Збруцького ідола.

В принципі, нічого нового: скрупульозно вишукуючи випадки вживання слова "двовѣри" в давньоруських текстах, Хамайко стверджує, мовляв, так переважно називали християн, які слабко розуміли різницю між православ'ям і католицизмом після їхнього розриву, а стосовно хранителів язичницьких звичаїв це слово вживається лише раз - у "Слові нєкоєго христолюбця".

Відтак, у сучасній науковій літературі йому не місце; мешканці Давньої Русі не були релігійними шизофреніками, а лише не надто освіченими християнами; багатошаровість їхнього світогляду краще передає поняття синкретизм. Як видно з третього скріна, вона взагалі не вважає Язичництво за релігію, а як деякі оглашенні рідновіри - радше "способом життя" (чим воно, безперечно, також було). Як "пробковий англосакс" Райан, вона використовує недолугий поділ на "релігійну" та "міфологічну" свідомість, між якими існує якась еволюційна стадіальність, - це нічим не відрізняється від використання аргументів "науковців-романтиків" ХІХ століття.

В історіографії, присвяченому слов'янському Язичництву, дуже помітний сегмент, належні до якого автори не приховують свого негативного або презирливого ставлення до етнічної релігії; засади "методологічного агностицизму" (джерел нема, а якщо є, то неінформативні) характерно поєднується із реверансами вбік християнства.

Давайте послідовно:

Поняття "двовір'я", "двовірів" вживалося на позначення язичницько-християнського синкретизму в Давній Русі? - Так.

Чи сповідували люди дві віри одночасно? - Ні, навряд чи хтось взагалі так вважає. Як плутано стверджує сама Хамайко, язичницькі звичаї пронизували весь уклад життя, повсякденні практики, тож люди могли вважати себе християнами, але жили так само, по-дідівськи.

Чи існували в їхньому світогляді інші напластування, окрім автохтонних і новозавітних? - Так, вже всім ясно, що світогляд людини Середньовіччя був дуже багатошаровим (скрін 2), і це радше свідчить проти їхньої "християнськості". Стихійна релігійна творчість розвивалась, "свята Неділька" і "П'ятниця" - це теж, власне, язичницькі персонажі, що постали в умовно-християнському середовищі.

Чи зберігалися на Русі осередки "відкритого" Язичництва до XIV-XV століть? - Цілком імовірно, "по оукраинах". Хамайко сама наводить гарний аргумент на цю користь (скрін 1), одразу зауважуючи, що то, мабуть, були якісь угро-фіни. Проте всього лише припущення, на місце якого з тією самою імовірністю можна підставити інше: то були осередки саме слов'янського Язичництва.

www.tgoop.com/ridnovirstvo/870

338 viewsDec 11, 2024 at 20:49

Хамайко Н. Древнерусское «двоеверие»: происхождение, содержание и адекватность термина // Ruthenica. — 2007. — Т. 6. — С. 86-114.

#КіР_наука

Перед книгою Ів Левін про "двовірство" вирішив проглянути статтю української археологині Наталі Хамайко - тієї самої, що використовувала інтимні походеньки подільського шляхтича в якості аргумента проти автентичності Збруцького ідола.

В принципі, нічого нового: скрупульозно вишукуючи випадки вживання слова "двовѣри" в давньоруських текстах, Хамайко стверджує, мовляв, так переважно називали християн, які слабко розуміли різницю між православ'ям і католицизмом після їхнього розриву, а стосовно хранителів язичницьких звичаїв це слово вживається лише раз - у "Слові нєкоєго христолюбця".

Відтак, у сучасній науковій літературі йому не місце; мешканці Давньої Русі не були релігійними шизофреніками, а лише не надто освіченими християнами; багатошаровість їхнього світогляду краще передає поняття синкретизм. Як видно з третього скріна, вона взагалі не вважає Язичництво за релігію, а як деякі оглашенні рідновіри - радше "способом життя" (чим воно, безперечно, також було). Як "пробковий англосакс" Райан, вона використовує недолугий поділ на "релігійну" та "міфологічну" свідомість, між якими існує якась еволюційна стадіальність, - це нічим не відрізняється від використання аргументів "науковців-романтиків" ХІХ століття.

В історіографії, присвяченому слов'янському Язичництву, дуже помітний сегмент, належні до якого автори не приховують свого негативного або презирливого ставлення до етнічної релігії; засади "методологічного агностицизму" (джерел нема, а якщо є, то неінформативні) характерно поєднується із реверансами вбік християнства.

Давайте послідовно:

Поняття "двовір'я", "двовірів" вживалося на позначення язичницько-християнського синкретизму в Давній Русі? - Так.

Чи сповідували люди дві віри одночасно? - Ні, навряд чи хтось взагалі так вважає. Як плутано стверджує сама Хамайко, язичницькі звичаї пронизували весь уклад життя, повсякденні практики, тож люди могли вважати себе християнами, але жили так само, по-дідівськи.

Чи існували в їхньому світогляді інші напластування, окрім автохтонних і новозавітних? - Так, вже всім ясно, що світогляд людини Середньовіччя був дуже багатошаровим (скрін 2), і це радше свідчить проти їхньої "християнськості". Стихійна релігійна творчість розвивалась, "свята Неділька" і "П'ятниця" - це теж, власне, язичницькі персонажі, що постали в умовно-християнському середовищі.

Чи зберігалися на Русі осередки "відкритого" Язичництва до XIV-XV століть? - Цілком імовірно, "по оукраинах". Хамайко сама наводить гарний аргумент на цю користь (скрін 1), одразу зауважуючи, що то, мабуть, були якісь угро-фіни. Проте всього лише припущення, на місце якого з тією самою імовірністю можна підставити інше: то були осередки саме слов'янського Язичництва.

BY Каптьорка ім. Рибакова