"Лопаточнику", до речі, присвячена значна частина блискучого дослідження Віталія Щепанського "Кістка шамана: Тюркський шаманізм у Великому князівстві Литовському":

https://shron1.chtyvo.org.ua/Schepanskyi_Vitalii/Kistka_shamana_Tiurkskyi_shamanizm_u_Velykomu_Kniazivstvi_Lytovskomu.pdf

֎ ФОЛЬКЛОР, ДВОЕВЕРИЕ И СОВРЕМЕННОЕ ЯЗЫЧЕСТВО ֎

Несколько месяцев назад последователи диевтурибы (латышского младоязычества) выпустили документ с основами своего вероучения на английском языке. Только недавно у меня дошли руки ознакомиться с ним. Не ожидал увидеть там ничего нового для себя, но всё же моё внимание зацепилось за одну деталь.

Для всех, кто хоть немного в теме, уже давно не секрет, что удивительная сохранность дохристианского пантеона в фольклоре балтийских народов (по сравнению с другими европейцами) является по меньшей сильным преувеличением и хорошим пиаром, основанным на манипуляциях с переводом, рассчитанным на людей, незнакомых с балтийскими языками.

Так, например, латышские имена Dievs, Pērkons и Velns (список можно продолжать), передаваемые по принципу «имена собственные не переводятся» как Диевс, Перконс и Велнс, оказываются обычными персонифицированными латышскими понятиями dievs, pērkons и velns, которые переводятся как ‘бог’, ‘гром’ и ‘чёрт’ соответственно. То же самое и с литовским фольклором.

Для сравнения: это приблизительно то же самое, если бы кто-то при переводе русских сказок на английский переводил бы имена персонажей Бог, Гром и Чёрт как Bog, Grom и Chort соответственно вместо God, Thunder и Devil (чего, насколько мне известно, не делается).

Однако что меня удивило в этом документе, так это наличие в пантеоне диевтурибы божеств Jānis (божество любви и плодородия) и Mārtiņš (божество крупного рогатого скота и лошадей), чьи имена являются даже не персонификациями стихий, а прямо восходят к именам христианских святых, а именно к святым Иоанну и Мартину, латышскими формами имён которых они и являются.

Под вопросом также Māra, одна из главных богинь диевтурибов, в которой одни исследователи видят дохристианское божество, родственное славянской Марене, другие — народно-христианский образ Девы Марии, а третьи — смешение двух этих образов.

Таким образом, «путь балтов» это даже не фольклорное язычество, очищенное от явно христианских элементов, как, например, на славянском материале у Мирослава, а обычное латышского двоеверие, типологически близкое, пожалуй, к гаитянскому вуду, образованному приблизительно таким же способом. На наши деньги это как если бы мы включили в свой пантеон Власия, Зосиму, Пятницу и прочих святых, позаимствованных из двоеверия.

При этом хочу подчеркнуть, что я не имею ничего против современного язычества балтийских народов, сам отношусь к нему с интересом и симпатией и не осуждаю их подход (в конце концов, им самим решать, как возрождать и сохранять свою традицию, а чей подход окажется более жизнеспособным покажет только время), единственное к чему я призываю — это к честному позиционированию себя и своего места.

Балты смогли хорошо представить свою фольклорную традицию как невероятно архаично-языческую и почти не изменявшуюся чуть ли не с праиндоевропейских времён (по крайней мере, на внешнюю аудиторию, насколько они сами в это верят — мне неведомо), но при проверке оказывается, что их мифология сводится к персонификациям стихий и народным образам христианских святых. Нету ничего зазорного в том, чтобы считать, что они продолжают соответствующие им образы дохристианских божеств, либо, по меньшей мере, отражают некие общие архетипические языческие представления, типологически сходными с представлениями других народов, пусть и развившиеся в народе уже после христианизации.

Но в таком случае балты отнюдь не уникальны на фоне остальных народов Европы и их фольклорная традиция ничем не лучше (как, впрочем, и не хуже), например, традиций разных славянских народов.

DonationAlerts | BuyMeaCoffee | Boosty | Patreon | Задать свой вопрос

#reflexiones #ethnographia_et_folklore #nova_gentilitas

#КіР_рідновірство

Одне з найкращих гасел сучасного Язичництва.

#НАрх_мистецтво

Поля синіють вечорами,
Ріка гово́рить з берегами.
І так таємно
На небі білії намети
Димлять:
— Вечеря вариться Богам.
Все ближче, ближче вечір суне,
Все нижче плачуть трави-струни;
Тихо й темно:
Боги-поети
В хмарах сплять.

Майк ЙОГАНСЕН (1920)

Світлина і наводка на вірш - ТаЯ.

#КіР_рідновірство

Почав слухати семінар "Слов'янська космогонія в міфології та сьогодні", зокрема доповідь Владіміра Хтонія "Слов'янська космогонія у Голубиній книзі".

Як завжди, відзначу моменти, які особисто мені сподобались і не сподобались у цій доповіді.

✅ Доповідач гарно підібрав матеріал, який дійсно з найбільшою вірогідністю може свідчити про космогонічні уявлення давніх слов'ян:
> фрагменти духовного вірша про "Голубину книгу" (світ та його складові утворюються з різних частин "Божественного тіла");
> мотив "двох Творців" і ниряння вглиб Передвічних Вод за Землею (деякі науковці пов'язують цей мотив із впливом маніхейців та богомілів);
> фольклорна повість про те, як Громовержець ("Ілля"-Перун) б'є стрілами-блискавками в Камінь серед Моря, відтак серед іскор та відблисків з'являється суще;
> уривчасті згадки про Світове Яйце у тому самому вірші про "Голубину книгу";
> світотворчі дії Богині (жіночого персонажа) - ліплення "тіста" або снування ниток, ткання сущого (з фольклору).
✅ В центрі огляду, як зрозуміло з назви, знаходиться духовний вірш про "Голубину книгу", і доповідач здійснює свого роду джерелознавчу критику, розмірковуючи про походження вірша, його імовірні зв'язки з "Бундахішном", а також глибинні міфологічні паралелі з "Бесідою із Вафтрудніром" зі Старшої Едди.

Буквально кілька зауважень, які викликала у мене доповідь, стосуються не центральної теми, а тих космогонічних мотивів, що розташувалися на периферії оповіді:

❌ Проігноровано літописний мотив з "Повісті врем'яних літ", в якій під 1071 роком записана розповідь бунтівних волхвів про те, що людина постала з крапель поту Бога, "який сидить у Безодні". Можливо, цей мотив не було включно в огляд, оскільки він стосується творення людини, а не світу. Крім того, літописець передає сюжет в цілому досить плутано, відтак складно зрозуміти навіть етнічну приналежність цих волхвів.
❌ Неясно, з якого джерела доповідач взяв "легенду про походження білорусів" (де Перун у Камінь б'є).
❌ Під час огляду набору світотворчих мотивів про ниряння Владімір зосередився на дуалізмі персонажів і майже не згадує варіанти, в яких ниряння відбувається за відсутності "сюжетної напруги" між двома Творцями. Таке зазвичай відбувається, коли ниряють птахи, як у відомій космогонічній колядці.

Тематична підбірка каналів Слов'янський контент

Канали мають освітню спрямованість й охоплюють широку сферу - від міфології, археології, лінгвістики до народної кулінарії та ремісничих виробів з усіх земель, на яких живуть слов'янські народи.

ПІДПИСАТИСЯ
ПІДПИСАТИСЯ
ПІДПИСАТИСЯ

Ті, хто бажає долучити свій канал до цього телеграм-кооперативу, можуть написати адмінам "Слов'янського Вісника".

#КіР_вітання

Привіт!

Сьогодні завдяки мережі Слов'янський контент кількість підписників Каптьорки різко зросла, тому давайте знайомитися. Мене звуть Валентин, також Ведослав. Вже 17 років, більше половини життя, я визначаю себе як язичника, рідновіра. З 2010 року очолюю одеську рідновірську громаду "Мокоша". У 2016 році видав книгу "Язичники атомного віку", яка витримала кілька перевидань (іноді навіть без мого відома); наприкінці 2023 року побачила світ ще одна моя книга такої ж тематики - "З Богами у Серці. Основи українського рідновірства". У 2018 році переїхав з Одеси до маленького села, щоб бути ближче до Богів. За освітою - історик (етнолог), маю ступінь Ph.D.

Цей канал від початку функціонував як сховище цитат, фрагментів, які я відбирав в ході читання літератури на тему слов'янського Язичництва. Читання продовжується, із запланованим списком можна ознайомитися тут.

Для навігації по каналу є набір хештегів.

Для обговорення існує чат: @burdjuh
Бурдюг - це така хатка з глини, соломи й кізяку, яка облаштовувалась козаками, рибалками і пастухами в причорноморському Степу, всередині була пічечка й навіть під час завірюхи можна було вести неквапливі бесіди про все на світі.

Також у мене є ще один канал, менш академічний і ширший за тематикою - НеоАрхаїка. Там ви знайдете анархічний традиціоналізм, дауншифтінг, шаманські камлання серед очеретяних плавнів і каннібальські метафізики, словом, усе, що може виступати в якості спогадів про наше найближче майбутнє.

#КіР_рідновірство

Одна з постійних рубрик цього каналу - проникнення рідновірських символів і концептів вглиб українського інформаційного простору.

Наприклад, вчора найбільший сайт пошуку роботи в Україні закликав відвідувачів святкувати Велесову ніч. Скільки б пані Лозко не поширювала своїх пасквілів проти цього свята (для неї, вочевидь, цікавіше вкусити "своїх не таких", ніж сприяти поширенню язичницьких ідей в маси), назва та концепція стають відомі все більшій кількості людей.

Найцікавіше те, що в традиційній культурі справді існує календарний рубіж такого роду: "св. Дмитро" 26 жовтня замикає Землю на зиму, "св. Юрій" 23 квітня відмикає її. А повним змістовним аналогом Геловіну-Самайну-Савину, звичайно, виступають Осінні Діди.

Відтак, я можу лише приєднатися до заклику адмінів "ворк.юа" 😉

Останнім часом на каналі дуже мало постів не тільки через брак часу, але й через книгу, яку я зараз опрацьовую. За списком, який можна побачити у закріпленому повідомленні, можна побачити, що зараз час такого видання:

Страхов А.Б. Ночь перед Рождеством: Народное христианство и рождественская обрядность на Западе и у славян. - Cambridge : Paleoslavica, 2003. - 380 с.

Скажу чесно, більш огидного чтива на тему слов'янської традиційної культури я ще не бачив. За своєю злостивістю Страхов дотягується до самого Клейна, однак той хоча б визнавав наявність язичницької архаїки у народній культурі, хоча й мав досить специфічні погляди на це. Якщо коротко, Страхов взявся довести, що вся, тупо вся традиційна культура слов'ян у розрізі своєї символіки має біблійну основу. Щось подібне прослідковується і в роботі В.Ф.Райана, але він порівняно зі Страховим здається просто тупуватим англосаксом, для якого "[intellectual] colonization is my profession".

Страхов - цілком собі славянін, хоч і "експат", тож ретельно поливає гнилими словесами усі опуклі місця історіографії. Дружина вже кілька разів цікавилася, навіщо я це читаю. Загалом, це дотепно - настільки, наскільки бувають дотепними п'єси в дусі театру абсурду. Крім того, на жаль, Страхова цитують і трохи поважають у сучасній славістиці; відтак, варто мати хоча б уявлення, якими такими аргументами він намагався довести свої божевільні ідеї.

#КіР_гумор
#КіР_фейк
#КіР_наука

Дякую шановному Андреасу за влучне доповнення про Страхова:

> Здесь следует заметить, впрочем, что страховская критика вообще носит весьма специфический характер, из-за которого ее трудно отнести к жанру научной дискуссии. С болезненной страстью А.Б. Страхов стремится представить как злонамеренную чушь решительно все новое, что стало известно о древнем новгородско-псковском диалекте за последние десятилетия, а соответствующих авторов он, не затрудняя себя узами этики, изображает как невежд и проходимцев. Если верить А.Б. Страхову, такого диалекта, попросту говоря, и не было. Потребность разнести в клочья у него так остра, что аргументы и контргипотезы для этого годятся какие попало - от сколько-нибудь правдоподобных до откровенно нелепых; главный же инструмент воздействия на читателя - тон безмерного превосходства. <...> Вообще лингвистика не принадлежит к числу сильных сторон данного автора, и мы считаем излишним разбирать всерьез каждое из его возражений по собственно лингвистическим вопросам. Безусловно полезнее для новгородоведения его разыскания в области интерпретации конкретных текстов. Хотя и здесь страсть ниспровержения часто толкает автора к нелепостям, но есть и удачные новые решения, которые мы, разумеется, учитываем. [ДНД 2004:43]

Зализняк А. Древненовгородский диалект. − М.: Языки славянской культуры, 2004.

#КіР_рідновірство

Продовжую слухати семінар "Слов'янська космогонія в міфології та сьогодні", цього разу доповідь "Слов'янська космогонія у світлі етимології" від Велігора.

✅ За основу взято переважно українські обрядові пісні та перекази, зокрема у багатьох варіантах розглядається міф, в якому Божественна істота (або істоти) ниряють за землею / піском на дно Моря, і з тієї речовини постає твердь і все суще. На дуалістичному протиставленні істот Велігор слушно не наголошує. Зате намагається довести маніфестаціоністський, а не креаціоністський сенс цього міфу.
✅ Значну увагу приділено фігурі Павука, який снує світ. Цілісного тексту про це немає, однак на космогонічний характер цієї фігури вказують текстові формули-заборони шкодити павукам і народні пояснення однойменним різдвяним солом'яним візерункам, поширеним зокрема на Заході України.
✅ Як слідує з назви доповіді, Велігор намагається глибоко аналізувати різноманітні корені слів, які мають відношення до космогонії (світ, твір, рід, зір, вік, рок, снувати тощо).
✅ Надзвичайно цікавим і новим особисто для мене був мотив, "записаний у Хорватії", про те, що від початку Бог спав і бачив сон, а потім прокинувся (чи Йому це наснилося? - тема для метафізики), озирнувся навколо, і кожен Його погляд став зіркою; Бог пішов оглядати, що Він створив, дійшов до Землі, стомився, краплі Його поту впали на Землю, і з них постала людина. Це - пряма паралель тому міфу, що вкладений літописцем у вуста бунтівного волхва під 1071 роком (люди постають з крапель поту Бога, "який сидить у Безодні"). На жаль, Велігор не наводить джерело мотиву.

Недоліки як такі у цій доповіді назвати складно, матеріал добре структуровано й доступно викладено. Варто ознайомитися усім зацікавленим у темі.