Велика знахідка до моєї бібліотеки. "Козак", німецька гравюра 1703 року.

Δόξα τῷ Θεῷ!

Я от чудово розумію як тебе не любити.

Довгі століття глибоко провінційне місто до невпізнаваності змінене в післявоєнний період і добите та розтерзане забудовами сучасності.

Тож якщо хочете не любити — це дуже просто.

А от вміти любити — це мистецтво. Вміти бачити, цінувати, вміти тут жити — це дар.

Тож можете, звісно, нарікати. Але я запрошую вас його полюбити. І спробувати зрозуміти найкраще з давніх міст.

Нарешті прийшов. Портрет Івана Мазепи 1721 року тепер в моїй бібліотеці.

EX THESAVRO ORTHODOXIAE NICETAE CHONIATAE - ЗІ СКАРБНИЦІ ПРАВОСЛАВ’Я У НІКЕТИ ХОН’ЯТИ

1. [Івана] з Дамаску. 2. Сущого всього Бог, який Отець, Він виражає волю як Отець, чи як Бог? 3. Якщо як Отець, то не співпадатиме його воля з волею Сина, 4. бо Отець не є Сином. 5. А якщо ж як Бог волю виражає, то [Він є] і Богом, і Сином, і Духом Святим, 6. а отже воля та суті нероздільної [ = φύσεως], тобто вона з єдиного першопочатку [ = φυσικόν]. 7. І ти, обдумавши і склавши все це воєдино, звичайно запитаєш: 8. Бог, який усього сущого Господь, кров Єдинородного прийняв як Отець, чи як Бог? 9. Якщо як Отець, то сила [ = δύναμις] й дія [ = ἐνέργεια] не відповідають з силою і дією, що у Сина, 10. бо Отець не є Сином. 11. А якщо, натомість, як Бог, то [Він є] і Богом, і Сином, і Духом святим, 12. а тому кров Єдинородного, одного з Трійці святої, так само, як і Трійцю саму, Бог по-Божому приймає.

Τοῦ Δαμασκηνοῦ. Ὁ τῶν ὅλων Θεὸς καὶ Πατὴρ, καθὸ Πατὴρ θέλει, ἢ καθὸ Θεός; Ἀλλ’ εἰ μὲν καθὸ Πατὴρ, ἄλλο τὸ αὐτοῦ ἔσται παρὰ τὸ τοῦ Υἱοῦ θέλημα· οὐ γὰρ Πατὴρ ὁ Υἱός. Εἰ δὲ καθὸ Θεὸς, Θεὸς δὲ καὶ ὁ Υἱὸς καὶ τὸ Πνεῦμα τὸ ἅγιον· ἄρα τὸ θέλημα φύσεως, ἤγουν φυσικόν· καὶ σὺ γοῦν κατὰ τοῦτο συλλογισάμενος, ἐρώτησον· Ὁ τῶν ὅλων Θεὸς, καθὸ Πατὴρ προσεδέξατο τὸ τοῦ Μονογενοῦς αἷμα, ἢ καθὸ Θεός; Ἀλλ’ εἰ μὲν καθὸ Πατὴρ, ἄλλη αὐτοῦ ἔσται παρὰ τὴν τοῦ Υἱοῦ δύναμίς τε καὶ ἐνέργεια· οὐ γὰρ Πατὴρ ὁ Υἱός. Εἰ δὲ καθὸ Θεὸς, Θεὸς δὲ καὶ ὁ Υἱὸς καὶ τὸ Πνεῦμα τὸ ἅγιον· ἄρα τὸ τοῦ Μονογενοῦς αἷμα, τοῦ ἑνὸς τῆς ἁγίας Τριάδος, ἡ αὐτὴ ἁγία Τριὰς καθὸ Θεὸς προσεδέξατο.

Джерело: J.-P. Migne, Patrologiae cursus completus (series Graeca) (MPG) 95, Paris: Migne, 1857-1866: 233.

Питання до читачів: як ви думаєте, чи готують нас до мирних угод з Московією?
Готую переклад і цікаві матеріали. Будуть скоро.

Reice vēro loquī cum [rēgī] hostīlibus et quando sis cum [rēgī] faventibus vel quōdam aliō, loquere accūrātē. Et sī sermo dē rēgē vel dē rēgīnā obviam fīat, omnino non respondēre, sed potius discēdēre. Vīderam enim multōs propter hoc in perīculō futūrōs. Nam nūgātur omnis stultus quasi iocāns, deinde versātus, mentītur dē tuō velut tu haec dīxissēs.

Насправді моєю головною порадою і є постійне перекладання.
Я кожен день намагаюся перекладати з латини на аттичний діялект і з койне чи аттичного діялекту на золотого періоду латину.
Чудово поєднувати ці дві мови в практиці перекладу, бо я вважаю, що ми маємо подолати ту належність до однієї з цих двох мов: з кінця Римської Республіки (ІІ-I ст. до Р.Х.) й до ромейсткого імператора Іраклія (VII ст. після Р.Х.) існувало двомовлення. В стародавньому Римі знання обидвох мов свідчило про високу особисту культуру. Тому необхідно культивувати двомовлення, і чудовою вправою є переклад з латини на давньогрецьку і навпаки.
Починати з абсолютно простих речень. Це - моя фундаментальна порада.

Зверху фрагмент середньовічною грецькою зі Стратегікона ромейського генерала Івана Кехавмена, який жив у XI ст. Переклад латиною - моя закінчена вправа.

Питання до читачів: чи хтось цікавився і чи має доступ до наукових джерел щодо українських козаків і традиції носіння сережок? Тобто наскільки правдивою є уявлення про козака (православного воїна!), який носив сережку?
Є твердження, що носіння сережок козаки перейняли у турків, як і перейняли пиття кави і носіння широких штанів. Але і тут проблема, бо у сповідувачів Ісламу, схоже, що носіння сережок серед чоловіків є забороненою практикою.
Поділіться думками.

Псалом 93

Боже помсти, Господи Боже помсти, яви Себе!
Встань, Судде землі, дай відплату гордим.
Доки, Господи, доки нечестивці будуть вихвалятися?
Вони говорять неправдиві слова, величають себе всі, що чинять беззаконня.
Народ Твій, Господи, поневолили і гноблять насліддя Твоє.
Вдовиць і сиріт уморюють і пришельців убивають.
І кажуть: «Не побачить Господь, не дізнається Бог Якова».
Зрозумійте ж, нерозумні люди! Коли ви прийдете до розуму?
Той, Хто створив вухо, чи не почує? І той, Хто створив око, чи не побачить?
Той, що врозумляє народи і дає людям розуміння, невже не покарає вас?
Знає Господь замисли людські, що вони марні.
Блаженна та людина, яку врозумляєш Ти, Господи, і навчаєш закону Твого,
щоб у тяжкі дні вона мала спокій, доки нечестивому викопають яму.
Бо не відкине Господь народу Свого і не забуде насліддя Свого.
Бо в суд прийде правда, і за нею прийдуть усі праведні серцем.
Хто стане за мене проти злочинців? І хто стане за мене проти тих, що чинять беззаконня?
Якби б Господь не поміг мені, то скоро зійшла б до пекла душа моя.
Коли я сказав: «Похитнулися ноги мої», тоді милість Твоя, Господи, підтримувала мене.
Коли ж намножувалися скорботи в серці моїм, Твоя втіха насолодою наповнювала душу мою.
Чи допустиш Ти, щоб поблизу Тебе постала оселя розбійників, що чинять насильство наперекір закону?
Вони натовпом нападають на душу праведника і кров неповинну судять.
Але Господь — захист мій, і Бог мій — твердиня надії моєї.
Він поверне на них беззаконня їхні і злочинством їхнім погубить їх, знищить їх Господь Бог наш.

Незабаром в буде моїй бібліотеці - Corpus Iuris Civilis імператора Юстиніяна (V-VI ст.), видання 1583-го року.

Коротко про головне: що необхідно знати, для того, щоб зрозуміти суть ромейської літератури (ділюся суб'єктивною думкою)?

Необхідно передусім підкреслити, що інтелектуальна еліта протягом усього тисячоліття Ромеї вивчалася на основі літературно-мовознавчої освіти, становлення якої було протягом I-III столітть в Римській Імперії, яка тягнеться ще з Олександрійської Бібліотеки і її вчених мужів (IV-III ст. до Р.Х.).

Сини Ромеї виховувалися в дусі Православ'я, сповідували цінності Апостольского вчення, однак, це їм зовсім не заважало вивчати праці як язичників, з якими вони зустрічалися в роки навчання і після (з поезії класичний приклад - Іліяда і Одісея Гомера, натомість, з прози - діялоги Платона, праці Аристотеля), і, навіть, праці єритиків (воістину великий мовознавець всієї Ромеї, патріярх царгородський IX століття Фотій, є тому прикладом: у його праці Bibliotheca, в якій він оцінює прочитані книги з його власної бібліотеки, є також єретичні тексти). Навіть антихристиянські доробки імператора Юліяна Відступника (IV ст.) дійшли, їх ніхто не знищив.

Єдиний, хто поніс анафему від Церкви, був Іван з Італії (XI ст.), учень "розрадника філософів", платоніка Михайла Пселло, за спробу пояснити через вчення Платона Церковні Собори, тому його праці були знищені.

Здебільшо мужі Церкви ревниво захищали вивчення й передачу античної, пізньоантичної й середньовічної літературної спадщини: коли Феодор Студит (VIII-IX ст.) став був ігуменом Студійського монастиря (колись знаходився в межах Царгороду), виник scriptorium, у якому ченці почали використовувати грецький курсив: використання грецького курсиву було настільки зручним у копіюванні давніх текстів, що вчені мужі Ромеї взялися з великим ентузіазмом переписувати всю можливу літературу, завдяки чому частково літературне багатство дійшло до нас.

Частково дійшло, бо внаслідок четвертого хрестового походу й падіння Царгороду під варварами-латинянами було знищено дуже багато царгородськоих бібліотек, і для істориків літератури й мовознавців 1204 рік є більш болючою датою, ніж остаточне знищення ромейської державности в 1453 році (до прикладу, велика кількість літератури, про яку у Bibliotheca писав Фотій, не дійшла зовсім до нас).

Важливо підкреслити, що якби не вчені мужі Ромеї, які були тікали через Венеціянську Республіку в Італію в період подій 1453 року, які везли з собою невичерпні знання, корінь яких з глибокої Античності, таланти й потужний корпус манускриптів, Відродження в Європі не було б.

Останнє, що необхідно підкреслити: Русь, яка є Україною, на рівні культурному є донькою Ромеї, тому вона мала б глибше сповідувати і оберігати ту скарбницю, на основі якої виникла Ромейська Держава.

1036 років тому місто Кия перетворилося на Єрусалим на Дніпрі

"Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа", - гласить предання про житіє Апостола Андрія в Скіфії, землі майбутньої України та місце зведення її одвічної столиці. І не збрехав він, адже Києву було судилося стати Богородичним уділом, не даремно першим православним правителем була Княгиня Ольга, що правила замість язичника Святослава, замість нього ж у православних традиціях виховувала Володимира - майбутнього хрестителя Русі.

Православна віра - це практично єдине, що пов'язує нас із давньою прабатьківщиною. Назва, кордони, мова держави змінювалися, лише одна віра непохитно стояла монолітом століттями. З вірою ми пережили все, це наш скарб, втративши який ми беззаперечно втратимо все.

Якщо і на коні їдучи не буде у вас ніякої справи і якщо інших молитов не вмієте сказати, то "Господи помилуй" волайте безперестанку потайки, бо ця молитва всіх краща, - ніж думати нісенітницю, їдучи.

(с) Володимир Мономах. "Повчання"

@bisovnya

Про глибоченну суть, як на мене, Християнства, можна згадати ще це дуже просте формулювання: "ἡμεῖς ἀγαπῶμεν, ὅτι αὐτὸς πρῶτος ἠγάπησεν ἡμᾶς" = любімо, бо Він перший був полюбив нас.

Лист I Івана Богослова, глава IV, вірш 19.

Такі формулювання воістину гріють душу.

Про переможців з листа І Івана Богослова, глава V, вірш 5:

"τίς δὲ ἐστιν ὁ νικῶν τὸν κόσμον εἰ μὴ ὁ πιστεύων ὅτι Ἰησοῦς ἐστιν ὁ υἱός τοῦ Θεοῦ;" = хто є переможцем світу цього, як не той, хто вірить, що Ісус є Сином Божим?