передостанній день року — це прекрасний час для підсумків річного челенджу, про який я вам уже давненько не розповідала (перепрошую), то ви, мабуть, і забули. ідея полягала в тому, щоби щомісяця читати медієвістику з певної декади: 1910-х у січні, 1920-х у лютому й так далі, доки в грудні не доберуся до 2020-х. утім, цього року з моїми планами знову трохи трапилося життя (яка несподіванка), тож не всім десятиліттям дісталося порівну уваги.
найбільше постраждала перша половина року: у січні ми не подружилися з «осінню середньовіччя» гейзінґи, а потім весна була повна інших клопотів. і ще виявилося, що в тексту разюче меншає шансів на прочитаність, якщо він є в мене тільки в електронці; власне, сім із восьми книжок, які я в межах челенджу таки дочитала, були паперові — і їх ви бачите на фотографіях. виняток — липневе дослідження патріка ґірі про крадіжки реліквій (до речі, моя улюблена книжка зі списку).
основна мета челенджу полягала в тому, щоб таки сісти й почитати (і подочитувати!); я, звісно, не передбачала, що мені аж так бракуватиме уваги на електронки, але то, схоже, просто зсув у сприйнятті, із яким треба змиритися: цього року в мене вперше, відколи я почала фіксувати таку статистику, серед прочитаних більше паперових книжок, ніж електронних.
друга мета була в тому, щоби подивитися, як змінюється медієвістика впродовж хх століття. не можу похвалитися тут особливими досягненнями: про те, що дослідження поступово конкретизуються, стають менш філософсько-есеїстичними й обростають ретельнішими посиланнями, можна було й так здогадатися, а інші висновки з моєї малесенької вибірки робити складно. та й ретельність більше залежить від людини, ніж від часу: скажімо, ейлін павер навіть на початку хх століття розуміє, як важливо подавати примітки й уникати зайвих узагальнень.
(ну гаразд, що ближче до нашого часу, то менше автори соромляться говорити про секс, частини тіла й усілякі біологічні процеси, але це теж було очевидно).
хай там як, вважаймо, що дві третини запланованого — то непоганий результат. пишаюся собою, готова спробувати ще раз. наступним дописом — трохи деталей про те, із чого складався цей #рікчитання, а за кілька днів розкажу, що вигадала на 2025-й.
найбільше постраждала перша половина року: у січні ми не подружилися з «осінню середньовіччя» гейзінґи, а потім весна була повна інших клопотів. і ще виявилося, що в тексту разюче меншає шансів на прочитаність, якщо він є в мене тільки в електронці; власне, сім із восьми книжок, які я в межах челенджу таки дочитала, були паперові — і їх ви бачите на фотографіях. виняток — липневе дослідження патріка ґірі про крадіжки реліквій (до речі, моя улюблена книжка зі списку).
основна мета челенджу полягала в тому, щоб таки сісти й почитати (і подочитувати!); я, звісно, не передбачала, що мені аж так бракуватиме уваги на електронки, але то, схоже, просто зсув у сприйнятті, із яким треба змиритися: цього року в мене вперше, відколи я почала фіксувати таку статистику, серед прочитаних більше паперових книжок, ніж електронних.
друга мета була в тому, щоби подивитися, як змінюється медієвістика впродовж хх століття. не можу похвалитися тут особливими досягненнями: про те, що дослідження поступово конкретизуються, стають менш філософсько-есеїстичними й обростають ретельнішими посиланнями, можна було й так здогадатися, а інші висновки з моєї малесенької вибірки робити складно. та й ретельність більше залежить від людини, ніж від часу: скажімо, ейлін павер навіть на початку хх століття розуміє, як важливо подавати примітки й уникати зайвих узагальнень.
(ну гаразд, що ближче до нашого часу, то менше автори соромляться говорити про секс, частини тіла й усілякі біологічні процеси, але це теж було очевидно).
хай там як, вважаймо, що дві третини запланованого — то непоганий результат. пишаюся собою, готова спробувати ще раз. наступним дописом — трохи деталей про те, із чого складався цей #рікчитання, а за кілька днів розкажу, що вигадала на 2025-й.
tgoop.com/so_medieval/2448
Create:
Last Update:
Last Update:
передостанній день року — це прекрасний час для підсумків річного челенджу, про який я вам уже давненько не розповідала (перепрошую), то ви, мабуть, і забули. ідея полягала в тому, щоби щомісяця читати медієвістику з певної декади: 1910-х у січні, 1920-х у лютому й так далі, доки в грудні не доберуся до 2020-х. утім, цього року з моїми планами знову трохи трапилося життя (яка несподіванка), тож не всім десятиліттям дісталося порівну уваги.
найбільше постраждала перша половина року: у січні ми не подружилися з «осінню середньовіччя» гейзінґи, а потім весна була повна інших клопотів. і ще виявилося, що в тексту разюче меншає шансів на прочитаність, якщо він є в мене тільки в електронці; власне, сім із восьми книжок, які я в межах челенджу таки дочитала, були паперові — і їх ви бачите на фотографіях. виняток — липневе дослідження патріка ґірі про крадіжки реліквій (до речі, моя улюблена книжка зі списку).
основна мета челенджу полягала в тому, щоб таки сісти й почитати (і подочитувати!); я, звісно, не передбачала, що мені аж так бракуватиме уваги на електронки, але то, схоже, просто зсув у сприйнятті, із яким треба змиритися: цього року в мене вперше, відколи я почала фіксувати таку статистику, серед прочитаних більше паперових книжок, ніж електронних.
друга мета була в тому, щоби подивитися, як змінюється медієвістика впродовж хх століття. не можу похвалитися тут особливими досягненнями: про те, що дослідження поступово конкретизуються, стають менш філософсько-есеїстичними й обростають ретельнішими посиланнями, можна було й так здогадатися, а інші висновки з моєї малесенької вибірки робити складно. та й ретельність більше залежить від людини, ніж від часу: скажімо, ейлін павер навіть на початку хх століття розуміє, як важливо подавати примітки й уникати зайвих узагальнень.
(ну гаразд, що ближче до нашого часу, то менше автори соромляться говорити про секс, частини тіла й усілякі біологічні процеси, але це теж було очевидно).
хай там як, вважаймо, що дві третини запланованого — то непоганий результат. пишаюся собою, готова спробувати ще раз. наступним дописом — трохи деталей про те, із чого складався цей #рікчитання, а за кілька днів розкажу, що вигадала на 2025-й.
найбільше постраждала перша половина року: у січні ми не подружилися з «осінню середньовіччя» гейзінґи, а потім весна була повна інших клопотів. і ще виявилося, що в тексту разюче меншає шансів на прочитаність, якщо він є в мене тільки в електронці; власне, сім із восьми книжок, які я в межах челенджу таки дочитала, були паперові — і їх ви бачите на фотографіях. виняток — липневе дослідження патріка ґірі про крадіжки реліквій (до речі, моя улюблена книжка зі списку).
основна мета челенджу полягала в тому, щоб таки сісти й почитати (і подочитувати!); я, звісно, не передбачала, що мені аж так бракуватиме уваги на електронки, але то, схоже, просто зсув у сприйнятті, із яким треба змиритися: цього року в мене вперше, відколи я почала фіксувати таку статистику, серед прочитаних більше паперових книжок, ніж електронних.
друга мета була в тому, щоби подивитися, як змінюється медієвістика впродовж хх століття. не можу похвалитися тут особливими досягненнями: про те, що дослідження поступово конкретизуються, стають менш філософсько-есеїстичними й обростають ретельнішими посиланнями, можна було й так здогадатися, а інші висновки з моєї малесенької вибірки робити складно. та й ретельність більше залежить від людини, ніж від часу: скажімо, ейлін павер навіть на початку хх століття розуміє, як важливо подавати примітки й уникати зайвих узагальнень.
(ну гаразд, що ближче до нашого часу, то менше автори соромляться говорити про секс, частини тіла й усілякі біологічні процеси, але це теж було очевидно).
хай там як, вважаймо, що дві третини запланованого — то непоганий результат. пишаюся собою, готова спробувати ще раз. наступним дописом — трохи деталей про те, із чого складався цей #рікчитання, а за кілька днів розкажу, що вигадала на 2025-й.
BY страшно середньовічне
Share with your friend now:
tgoop.com/so_medieval/2448