🗺️ Міфічні істоти Німеччини 🇩🇪

Ця карта показує, наскільки багата і різноманітна німецька фольклорна уява. Від лісових духів і гірських чаклунів — до моторошних перевертнів і вогняних привидів.

🌲 Серед героїв: — Крампус — рогатий супутник Святого Миколая, що карає неслухняних дітей
— Рюбецаль — володар гір Різенгебірґе, дух погоди і перевтілення
— Дракен — дракони, які охороняють скарби або спокутують давні провини
— Лорелея — прекрасна русалка на скелях Рейну, яка зваблює моряків
— Фафнір — змієподібний дракон, який у німецькому епосі символізує жадібність
— Доппельґанґер — твій двійник, зустріч із яким віщує смерть
— Кляґевайб — жінка, що ридає в ночі, передвіщаючи нещастя
— Глюхшванц — вогняний хвіст, який літає лісами — схожий на ірліндські «will-o’-the-wisps»

Крест из Бирки, найденный в могиле (вероятно) колдуньи. Фото моего учителя. Характерной деталью этого распятия являются, по всей видимости, привязанные а не прибитые руки. Такое же распятие в золотой филиграни было найдено на датском острове Фунен. Фрагменты распятий выполненных в той же технике филиграни и в том же символизме находили в Дании неоднократно начиная с 1879 (раскопок Бирки) и по 2015й.

А вот нам дорогие друзья, от традиционно звездного тандема пана Семёна и пана Виталия - богатая статья про магическую традицию и Вальпургиеву ночь на Пломине.

Вальпурґієва ніч, знана ще й як Бельтайн (Bealltainn) у кельтів і Ніч відьом (Hexenfeuer – [Ніч] Відьомського вогню) у середньовічних германців (і не лише під цими назвами) містила в собі емоційну амбівалентність: з одного боку, вона була святом вогню, а з іншого – тріумфом відьомських кавалькад. Мабуть, найбільш відомою вона стала саме через її святкування на Півночі – як у межах сучасної Німеччини, так і у Скандинавії й на кельтських теренах. Спробуємо ж і ми наблизитись до цього грандіозного міфологічного акту – до ночі Святої Вальпурґи, коли немає такого пагорба, де не збирались би відьми, а від вогню на вулицях пломеніє вся Європа.

Більше про історію свята в статті:
https://plomin.club/witches-holidays-and-the-maypole-approaching-walpurgis-night/

Добавим важное уточнение к истории про "женовидного волка" вот отсюда. Как правильно и тонко заметил уважаемый пан Виталий, при прочтении строки из висы

goðvarg fyrir argan

слово "argan", производное от "argr" может быть понято разнообразно. И "женовидный" - вовсе не единственный и не самый удачный перевод для него. Однако, и это несомненно в данном контексте, "argan" нёс очевидную оскорбительную интенцию. Причём, и это важно для нашей истории, такое оскорбление не было рядовым подколом, в ответ на который было положено отшучиваться, употребление подобных словесных конструкций несло за собой конкретные, законодательно оговоренные последствия. Приведём здесь достаточно обоснованное суждение Ф. Успенского касательно употребления "argr" и его производных:

...прилагательного óargr. Как уже отмечалось, оно является отрицательной формой от слова argr/ragr. Само по себе argr занимает совершенно особое место в правовых текстах и в древнескандинавской культуре в целом: оно значило ‘трусливый, робкий, немужественный’, но также ‘женоподобный, распутный, лишенный мужского начала (о мужчине)’. В правовых текстах argr/ragr отнесено к кругу обсценной лексики, связанной, по-видимому, с обвинением мужчины в пассивном гомосексуализме. Ещё в дописьменную эпоху появляется эвфемистическая замена прилагательного argr, образованного путем метатезы, ragr, но и эта табуистическая форма рассматривалась как тяжкое оскорбление, каравшееся по закону:

«Есть три слова, <…> которые, все, влекут за собой объявление вне закона: если человек называет другого человека ragr или stroðinn, или sorðinn, с него должно быть взыскано как за <произнесение> других непристойностей, словесных оскорблений, клеветы и напраслины. Человек также имеет право убить за эти три слова».

Любопытно, что значение ‘трусливый’ и ‘распутный, извращенный’, присущие слову argr/ragr в языке, могут то разводиться, то объединяться. По-видимому, argr/ragr считалось качеством, свойственным нечистой силе, воплощению зла, а в христианские времена — дьяволу. Так, например, в сагах о древних временах злой дух, злая сила названа örg vættr, а в древненорвежской «Книге проповедей» argr употребляется в качестве одного из эпитетов дьявола (hinn argi djöfull). Весьма существенно, что для обозначения такого рода воплощения зла могло употребляться и выражение hitt argasta dýr. Подчеркнем, что в этом сочетании присутствует слово «зверь» (dýr), а прилагательное argr фигурирует в превосходной степени. Тем самым к злым духам приложим не только эпитет argr / ragr, но и само слово «дух» или «дьявол» может адекватным образом замещаться словом «зверь».

Что мы можем ещё раз подчеркнуть, так это что в относительно привычной метафорической связке "трусливого/женовидного зверя" само слово "зверь" Торвальд умышленно подменяет "волком" обращая свою вису к Ульву, тем самым обыгрывая значение имени последнего.

P.S. и даже более того. Если продолжать этот марафон древнеисландской ругательной метафоры, то можно прийти к забавному выводу, что объявление епископа Тангбранда вне закона на летнем альтинге за убийства Торвальда и Ветрлиди скальда было типичным политическим преследованием. Ведь нид организованный Торвальдом был абсолютно публичен и факт глубокого оскорбления нанесённого епископу был несомненен, так же как и авторство зачинщиков. У Тангбранда были все необходимые законные основания, чтобы мстить убийством. Осудили же его, очевидно, за миссионерскую деятельность. Что, впрочем, этой деятельности не пошло во вред, а скорее даже на пользу: исландцы всегда питали слабость к бунтарям диссидентам и регенатам, поскольку сами такими были.

Вважаю миздобули! Наша глубокая благодарность всем причастным, особенно редакции и администрации Пломіня, панам Віталію та Семену. Хай квітне українська правотрадиційна думка!

Коли ми говоримо про охрещення Скандинавії, то так чи інакше йдеться про довгий і сповнений жорсткого північного гумору шлях.

Християнство приймалось місцевим людом по-різному і часто викликало супротив, але також переходило в простір суто європейського відчуття гри:

“ану ж, чий Бог сильніший і хто здобуде владу над народом?”

Візьмемося ж і ми розібрати один уривок з “Саги про християнство”, який прекрасно ілюструє складність християнізації Півночі.

Читайте в новій статті Володимира Гарькавенка про те, як ісландці проклинали єпископів, до чого тут злі мухи і з чим врешті повернувся рицар Танґбранд до конунґа Олава Трюґвассона.

Потому что завтра на прекрасном канале пана Виталия стрим про сейд! Про самую загадочную и табуированную магию какую знали скандинавы. Strongly recommended

Цікавий матеріал до завтрашнього сейд-стріму

Приймаємо марки, пенінґи, сукно, овець, рибу, динарії, моржевий зуб і перекази на карту за реквізитами (також пейпел)
(одмін відкрив принади гпт-чятіку, ліпше пізно, ніж ніколи)

Запись стрима от великолепного пана Виталия

Прекрасное в тему вчерашнего стрима о сейде. Ведь, как часто считают, сейд пришёл в скандинавию как раз из саамов

Жіночий шаманізм у саамській традиції: noaidi, guaps та «третя стать»

У культурі саамів термін noaidi (пн.-саам. noaidi) позначає шамана — особу, що володіє здатністю контактувати зі світом духів через транс, спів, використання бубна (goavddis) та інші ритуальні дії. Попри домінантний наратив, поширений місіонерами у XVII–XVIII ст., відповідно до якого лише чоловіки могли володіти бубном, польові етнографічні дані, архіви та археологічні знахідки вказують на присутність жінок noaidi, а також ймовірність існування культурної традиції "третьої статті".

У луле-саамській та південно-саамській мовах засвідчені терміни guaps-goabde або guaps-gummo, які означають "чаклунку", "знахарку" або "шаманку". Це окрема жіноча категорія знання, що не зводиться до звичного чоловічого шаманізму, але тісно з ним пов’язана.

Відомі постаті жінок noaidi
Rijkuo-Maja (саам. Rijkuo-Májjá, 1661–1757), відома також як «багата Мая», мешкала в Маусьовра (нині — Арвідсьяур, Швеція). Перекази описують її як володарку бубна, «господиню грому», що керувала sáiva-птахами — духами-помічниками у вигляді птахів. У її володіннях були жертівники (sieidi) й олені зі «знаками грому» на рогах, що слугували її знаком впливу та сили. Жінки noaidi часто мали особливий зв’язок із птахами — вороном, орлом, сойкою, які виступали як vuoigŋat (духи-хранителі), а не лише посередники.

Silbo-gåmmoe (Анна-Ґрета Мацьдоттер, Silbo-gåmmoe, 1794–1870) — шаманка з Вапстена, яка володіла бубном, обвитим срібними кільцями (silbbo), й отримувала одкровення під час трансу, перебуваючи під вовняною накидкою (lávkka). Сучасники згадували її як vuorbbas, ясновидицю й порадницю у складних справах.

Lapp-Stina (XIX ст.) згадується у записах Ларса Леві Лестадіуса як guaps-gummo, яка отримала свої знання від «хрещеної матінки з нижнього світу». Її практика включала випадок, коли вона вилікувала сліпоту пастора Нордесона, звертаючись до духів через транс.

Ці приклади свідчать про те, що жінки могли не лише володіти бубном, а й брати участь у колективних жертвоприношеннях, скликати духів-помічників і відігравати провідну роль у релігійному та соціальному житті громади — попри спроби колоніальної влади та церкви применшити їхню роль або зовсім викреслити її з історичної пам’яті.

Небінарність і «третя стать»
Одне з найбільш обговорюваних археологічних свідчень походить із могильника Vivallen (Швеція). У Grave 9 було виявлено поховання особи, остеологічно ідентифікованої як чоловік, але разом із скелетом знайдено артефакти, традиційно приписувані як жіночим (намиста, прикраси), так і чоловічим (зброя). Інгела Закріссон і Нейл Прайс трактують це як можливе поховання noaidi, що уособлював guovttos-olmmoš. У саамів навіть існує такий спеціальний термін «людина обох сторін» або «подвійна людина» (guovttos — подвійний, обидва; olmmoš — людина). Хоча термін маловживаний і більше схожий на новотвір у межах саамського неошаманізму.


Джерела: https://www.laits.utexas.edu/sami/diehtu/siida/shaman/inuit.htm
https://www.diva-portal.org/smash/get/diva2%3A241109/FULLTEXT01.pdf
https://www.researchgate.net/publication/326889781_Rijkuo-Maja_and_Silbo-Gammoe_-_towards_the_question_of_female_shamanism_in_the_Saami_area
https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/00766097.2021.1997202?utm_source=chatgpt.com
https://homsy-staging.cambridgecore.org/core/books/abs/new-age-spirituality/new-age-sami-shamanism-and-indigenous-spirituality/82E094DAC58AD6A6791279E14F0D4912

А вот эта деталь должна бы отозваться колокольчиком в ушах всех любителей саговой магии! Поскольку именно эту процедуру транса под покрывалом проведёт перед крещением страны (по сути благославляя оное крещение магическим ритуалом) Торгейр Годи:

После этого люди разошлись от Скалы Закона. Тогда христиане попросили, чтобы Халль с Побережья провозгласил законы, поддерживающие христианство. Халль заплатил полсотни серебра Торгейру Годи, который в то время был законоговорителем, чтобы тот провозгласил законы для обеих сторон, христиан и язычников. А он тогда ещё не был крещён.
Когда люди разошлись по палаткам, Торгейр улёгся, натянул на голову плащ и пролежал весь день, ночь и следующий день до того же часа.

И в качестве постскриптума, о специфическом понимании исландскими неофитами христианской добродетели:

Язычники провели тогда многолюдное собрание и решили принести в жертву двух людей из каждой четверти и призвали языческих богов, чтобы они не позволили христианству охватить страну.
Хьяльти и Гицур провели вторую встречу с христианами, и те заявили, что тоже хотят совершить человеческое жертвоприношение, с таким же числом людей, что и язычники.

Потому что белый конунг Иудеи, Иисус, был настоящий пацанский бог, и с чего бы вдруг жертвы ему в чём-то должны уступать жертвам старым богам.

Такий був звичай у Торбйорг узимку: вона ходила на бенкети по колу, й зазвичай її кликали ті, кому було цікаво дізнатися свою долю або як складеться рік.

Сага про Ейріка Рудого.

В оригіналі написано veizlum: at hon fór at veizlum, вона ходила на бенкети. Але це не просто бенкети.

Словник вказує про veizla:

прийом / розвага, яку влаштовували для норвезького короля, або для його «землевласників», або для його управителів. В давнину король здійснював регулярний об'їзд свого королівства, відвідуючи по черзі кожне графство; його свита, місця розваг і час перебування в кожному місці були регламентовані законом; це називалося «вейзла» або fara at veizlum, taka veizlu.

Велкам ту зе лонгрід на Медіум!

— сейд-кона Хейд у Волюспі
— інша вьольва Хейд
— спакона Оддбйорґ
— тусилово по бенкетах
— ніхто не очікував іспанську інквізицію норн
— і чому автор саги чітко вказав, що подушка — з пір'ям курки.

Приємного читання! 💚

P.S. Малюнок "Вьольва на роботі". Папір, оливці, генерація ШІ.

#сейд #магія #міфологія

Дисклеймер: если уважаемая аудитория канала подумала что админ уже всё, то нет, пока что админ жив. Просто настал месяц май - конец учебного года, а значит и связанный с ним цайтнот. Шутки про школоло не возбраняются.

Секс у сагах Ісландії

Фрагмент з тезису Lucy Anne Keens "Scenes of a sexual nature: theorising representations of sex and the sexual body in the sagas of the Icelanders". (посилання одразу на завантаження)

Мої пошуки сексу в сагах почалися з дієслова tala, «говорити». Це дієслово часто використовується як вказівник, особливо у випадках залицяння та спокушання. За ним слідує більш прямий показник — заручини або вагітність, що свідчить про те, що пара віддавалася чомусь більшому, ніж просто розмови.

Якщо йдеться про насильство, то в яскравих деталях можуть з'являтися жахливі коментарі про каліцтва і смерть. Але сексуальна взаємодія частіше ховається за зачиненими дверима, у підслуханих шепотах — або мається на увазі через наклепницькі жарти і натяки. Можливо, використання евфемізмів та тонкої іронії було частиною розваги, де акцент на двозначних фразах залишався на розсуд читача чи оратора.

З протилежного боку, дієслова serða і streða (метатеза serða) означають «трахатися» і зустрічаються в сагах (та й у давньоскандинавській літературі загалом) дуже рідко. Лише в непристойній поемі «Греттисферсла» ці слова зустрічаються у великій кількості (так само, як і moga, з тим самим значенням).

Окрім комічного застосування в цій поемі, в інших місцях serða використовується, щоб завдати великої образи, що свідчить про те, що воно залишалося потужним і табуйованим словом, не зовсім доречним для закарбування на пергаменті.

Між цими двома крайнощами лежить багатий матеріал, який виграє від розумних, культурно релевантних метафор і виразів на позначення сексу, які є прямими, але менш вульгарними й образливими, ніж serða. І замовчування теж: майстерна розповідь не менш потужна, коли залишає простір для уяви.

#цікаве #олд_норс_мова

P.S. Чи постити ще фрагменти з цього дослідження?

Если рекомендует пан Виталий- надо куплять!