tgoop.com/veseliy_pip/8078
Last Update:
Тези з листування з одним архієреєм УПЦ:
1. Провідні експерти прогнозують, що Росія та Україна у стані війни будуть ще мінімум років 10. Навіть якщо буде досягнуто тимчасове перемир'я, це не буде повноцінний стабільний мир. Війна буде продовжуватись, поки Росія остаточно не виснажиться.... Такі реалії. До цих реалій доведеться всім призвичаюватись і підлаштовуватись ((( Тож марно тішитись ілюзіями, що от-от все стане, як було колись... Бо як було колись вже не буде ніколи. І це перш за все стосується і УПЦ. Синод УПЦ мав би це давно усвідомити і прийняти чіткі рішення щодо повного виходу УПЦ зі складу РПЦ МП, а не чекати, що от-от москва внесе в умови перемир'я пункт про захист УПЦ. Бо якщо вона це зробить, то ще гіршої біди принесе УПЦ в Україні (( Цього деякі синодали ніяк не можуть зрозуміти, чим виступають могильниками власної Церкви ((( Оце болить (((
2. Часто можна почути застереження, що якщо УПЦ повністю вийде зі складу РПЦ, то Кіріл Гундяєв піддасть "забороні" єпископів УПЦ і їх не будуть приймати до співслужіння в інших Помісних Церквах. Дуже дивний аргумент, бо майже жодна з автокефальних Помісних Церков (Болгарська, Елладська, Албанська, Румунська, Грузинська, Сербська, Польська) не отримувала автокефалію як подарунок, без виборювання та т.зв. "заборон".
3. Але тут більш актуальне питання, чи Церква існує заради визнання на зовні, чи перш за все для визнання власним народом? Якщо власне суспільство і держава не визнаватимуть (а все йде до того через збереження в УПЦ канонічного зв'язку з МП), то все інше на зовні не матиме жодного значення... УПЦ не є суб'єктом, але є об'єктом як структурний підрозділ МП, так її сприймають і в Україні, і назовні в інших Помісних Церквах. Для того щоб сприймали як рівноправного партнера і суб'єкта відносин, УПЦ має офіційно проголосити свою суб'єктність (тобто автокефалію), а не лише вдавати її перед внутрішньою аудиторією.
4. Зі спілкування з впливовими представниками низки Помісних Церков відомо, що деякі з них зберігали би спілкування з УПЦ і після оголошення автокефалії, навіть попри рішення МП (як це було щодо РПЦЗ всі роки її самостійного існування, попри її жорстке протистояння з МП). Але для цього треба не сидіти і чекати незрозуміло чого, а робити самим реальні кроки. Дорогу осилює той, хто йде, а не той, хто стоїть на місці...
5. Щодо Константинополя, то так само, мають бути з боку УПЦ реальні кроки назустріч, а не вичікування, і перший крок має бути з боку УПЦ, зокрема - скасування недолугого рішення про одноосібний розрив євхаристійного спілкування та порушення поминання по диптиху (це обов'язкова умова). УПЦ сама себе загнала в глухий кут, коли слідом за МП в 2018 самочинно розірвала євхаристійне спілкування зі Вселенським Патріархатом та іншими Помісними Церквами (а це де-факто відпадіння у схизму). І цю свою помилку має УПЦ сама подолати, замість неї її ніхто не вирішить.
6. Те що автокефалію УПЦ одразу ніхто не визнає, це очевидно, але й не буде припинено спілкування з УПЦ. Вже згадувана РПЦЗ може бути черговим прикладом, адже з нею зберігали євхаристійне спілкування Єрусалимська та Сербська Церкви попри її жорстке протистояння з МП і "заборони" з боку останньої (всі пам'ятаємо, як в МП ще не так давно називали РПЦЗ не інакше як "карловацький розкол", і навіть перерукополагали її священиків, найбільш відомий приклад - прот. Олег Стєняєв з Москви, якого після переходу з РПЦЗ до МП там заново "перерукопоклали").
Звісно, на перших порах після проголошення автокефалії УПЦ був би невизначений стан, коли офіційно автокефалію не визнають, але й розриву спілкування не було би, щось на зразок ситуації з Македонською Церквою, яка попри невизнання назовні працювала в середині своєї країни на консолідацію власного суспільства і взаємодію з державою. Церква для народу, а не навпаки. Якщо Церква не має підтримки власного суспільства та держави, то з нею і на зовні ніхто не буде рахуватись і всерйоз сприймати як рівноправного партнера та суб'єкта відносин (а не об'єкта у складі іншої структури МП).