Веселий піп

Водночас священники УПЦ, які належать до братства, опублікували «10 запитань» до митрополита Онуфрія щодо нинішнього статусу їхньої церкви і того, що вона робить для розриву з Москвою. Понад тисячу вірних УПЦ одразу ж підписалися під цими запитаннями, але відповідей так і не отримали. Коли ж автори («отці-підписанти») звернулися до митрополита Онуфрія з проханням про зустріч, їм відповіли, що він приймає ванну. Поки предстоятель здійснював омовіння, спільнота офіційно засудила війну Росії проти України, озвучивши позицію більшості православних українців. Наступного року Софійське братство звернулося до помісних церков із закликом засудити злочинні дії патріарха Кіріла. Деякі зі звернень було опубліковано на сайті «Public Orthodoxy».

Звісно, ці відважні заяви керівництво УПЦ сприйняло вороже. Однак з літа 2024 року в УПЦ почалися деякі зрушення. З тих чи інших причин, політичних чи внутрішніх, керівництво цієї церкви нарешті «почало зауважувати» і навіть обережно схвалювати рух діалогу. Причин для цього не бракувало. З одного боку, уряд ухвалив закон про заборону приналежності релігійних організацій до Росії. З іншого боку, у серпні Київ відвідала делегація Константинопольського патріархату, яка провела переговори з усіма сторонами міжцерковного конфлікту. Деталі переговорів поки що не розголошують, але Софійське братство у цьому процесі теж відіграло свою роль. Члени братства, ініціюючи зустріч із делегацією, поділилися з нею своїми думками про примирення, які вони роками виношували в роздумах і дискусіях.

Представники Константинополя пообіцяли взяти до уваги ці думки.
Звичайно, остаточний результат цих переговорів залежатиме насамперед від волі керівництва УПЦ, а з «волею до змін» у цій структурі, безумовно, проблеми. Але принаймні серед шляхів вирішення ситуації в керівництва УПЦ з’явилися варіанти, де діалог приймають як можливий, і воно навіть допускає звернення до зовнішніх посередників, у тому числі до Константинопольського патріарха (з яким УПЦ, слідом за Москвою, у 2018 році розірвала спілкування). Схоже, що незауважений та ігнорований рух діалогу раптом виявився наріжним каменем.

Усі ці процеси показують, що церковне життя в Україні аж ніяк не зводиться до конфлікту між «канонічними» і «патріотичними» православними християнами. Приглянувшись ближче, бачимо, що більшість українських вірних є проукраїнськими, і багато з них опираються намаганням ієрархів розділити їх на церковні партії. За статистикою 2023 року, 67% українців вважають міжконфесійні відносини спокійними або дружніми, і лише 11% визнають, що є міжконфесійна напруженість. Отже, українські вірні, за винятком жменьки прокремлівських єпископів і клириків, не потребують захисту одні від одних: усі вони потребують захисту від російської агресії.

Public Orthodoxy

Appeal of the participants of the interchurch dialogue in St. Sophia of Kyiv to the bishops, clergy, and faithful of the Ukrainian…

Saint Sophia Cathedral Complex, Kyiv. Credit: iStock.com/ShevchenkoAndrey No official dialogue has thus far been established between the Ukrainian Orth

www.tgoop.com/veseliy_pip/8113

3.0K viewsJan 30 at 16:44

Водночас священники УПЦ, які належать до братства, опублікували «10 запитань» до митрополита Онуфрія щодо нинішнього статусу їхньої церкви і того, що вона робить для розриву з Москвою. Понад тисячу вірних УПЦ одразу ж підписалися під цими запитаннями, але відповідей так і не отримали. Коли ж автори («отці-підписанти») звернулися до митрополита Онуфрія з проханням про зустріч, їм відповіли, що він приймає ванну. Поки предстоятель здійснював омовіння, спільнота офіційно засудила війну Росії проти України, озвучивши позицію більшості православних українців. Наступного року Софійське братство звернулося до помісних церков із закликом засудити злочинні дії патріарха Кіріла. Деякі зі звернень було опубліковано на сайті «Public Orthodoxy».

Звісно, ці відважні заяви керівництво УПЦ сприйняло вороже. Однак з літа 2024 року в УПЦ почалися деякі зрушення. З тих чи інших причин, політичних чи внутрішніх, керівництво цієї церкви нарешті «почало зауважувати» і навіть обережно схвалювати рух діалогу. Причин для цього не бракувало. З одного боку, уряд ухвалив закон про заборону приналежності релігійних організацій до Росії. З іншого боку, у серпні Київ відвідала делегація Константинопольського патріархату, яка провела переговори з усіма сторонами міжцерковного конфлікту. Деталі переговорів поки що не розголошують, але Софійське братство у цьому процесі теж відіграло свою роль. Члени братства, ініціюючи зустріч із делегацією, поділилися з нею своїми думками про примирення, які вони роками виношували в роздумах і дискусіях.

Представники Константинополя пообіцяли взяти до уваги ці думки.
Звичайно, остаточний результат цих переговорів залежатиме насамперед від волі керівництва УПЦ, а з «волею до змін» у цій структурі, безумовно, проблеми. Але принаймні серед шляхів вирішення ситуації в керівництва УПЦ з’явилися варіанти, де діалог приймають як можливий, і воно навіть допускає звернення до зовнішніх посередників, у тому числі до Константинопольського патріарха (з яким УПЦ, слідом за Москвою, у 2018 році розірвала спілкування). Схоже, що незауважений та ігнорований рух діалогу раптом виявився наріжним каменем.

Усі ці процеси показують, що церковне життя в Україні аж ніяк не зводиться до конфлікту між «канонічними» і «патріотичними» православними християнами. Приглянувшись ближче, бачимо, що більшість українських вірних є проукраїнськими, і багато з них опираються намаганням ієрархів розділити їх на церковні партії. За статистикою 2023 року, 67% українців вважають міжконфесійні відносини спокійними або дружніми, і лише 11% визнають, що є міжконфесійна напруженість. Отже, українські вірні, за винятком жменьки прокремлівських єпископів і клириків, не потребують захисту одні від одних: усі вони потребують захисту від російської агресії.

BY Веселий піп

❌Photos not found?❌Click here to update cache.