Философ Вышинский

Обмеження прав чоловіків і нав’язування їм «мужніх» гендерних стереотипів рано чи пізно потягне за собою примус до материнства та обмеження прав жінок. Ми прямуємо до архаїки і, по суті, до цінностей країн, з якими зараз воюємо.

«...Російська агресія та загальна мобілізація відбилися на українцях та українках по-різному. В якомусь сенсі люди різної статі опинилися в різних історичних епохах.

Після 24.02.2022 більшість українських жінок й надалі живуть у реаліях ліберального XXI століття, коли на першому місці стоять особисті права індивіда, а на другому – обов'язки перед країною та нацією. Середньостатистична українка має право сама обирати, чи приєднуватися їй до Збройних сил чи ні. Чи залишатись в Україні, чи виїжджати до мирної Європи. Чи розділяти консервативні сімейні цінності, чи відмовитися від народження дітей, повністю присвятивши себе кар'єрі або творчості».

«Але життя більшості чоловіків після 24.02.2022 зазнало суттєвої архаїзації та наблизилося до реалій першої половини ХХ століття, коли обов'язки індивіда перед країною та нацією означали набагато більше, ніж його особисті права.

Середньостатистичний чоловік-українець не має права обирати, служити йому в армії чи ні. Він не має права обирати, чи залишатися йому на батьківщині, чи виїжджати за кордон. За нього робить вибір держава, і незаконні спроби ухилитися від цього вибору засуджуються та переслідуються».

«У період, коли кожен чоловік розглядався як потенційний солдат, кожній жінці відводилася цілком певна соціальна функція – виробництво нових солдатів. Якщо для чоловіка служба в армії була не вибором, а обов'язком, то народження якнайбільшої кількості дітей теж вважалося не вибором жінки, а її обов'язком.

Спроби відмовитися від запропонованої ролі та обрати інший життєвий шлях спричиняли громадський осуд. У цій жорстокій реальності не було і не могло бути принципу «моє тіло – моя справа». Здорове жіноче тіло апріорі належало країні та нації, як і тіло військовозобов'язаного чоловіка».

https://www.pravda.com.ua/articles/2023/09/30/7421988

Українська правда

Війна та гендер

З 1 жовтня 2023 року окремі категорії українок мають стати на військовий облік. Це рішення викликало значний суспільний резонанс і спонукало знову задуматися про гендерні ролі чоловіків і жінок під час великої війни.

www.tgoop.com/vyshynski/334

725 viewsedited  Sep 30, 2023 at 14:45

Обмеження прав чоловіків і нав’язування їм «мужніх» гендерних стереотипів рано чи пізно потягне за собою примус до материнства та обмеження прав жінок. Ми прямуємо до архаїки і, по суті, до цінностей країн, з якими зараз воюємо.

«...Російська агресія та загальна мобілізація відбилися на українцях та українках по-різному. В якомусь сенсі люди різної статі опинилися в різних історичних епохах.

Після 24.02.2022 більшість українських жінок й надалі живуть у реаліях ліберального XXI століття, коли на першому місці стоять особисті права індивіда, а на другому – обов'язки перед країною та нацією. Середньостатистична українка має право сама обирати, чи приєднуватися їй до Збройних сил чи ні. Чи залишатись в Україні, чи виїжджати до мирної Європи. Чи розділяти консервативні сімейні цінності, чи відмовитися від народження дітей, повністю присвятивши себе кар'єрі або творчості».

«Але життя більшості чоловіків після 24.02.2022 зазнало суттєвої архаїзації та наблизилося до реалій першої половини ХХ століття, коли обов'язки індивіда перед країною та нацією означали набагато більше, ніж його особисті права.

Середньостатистичний чоловік-українець не має права обирати, служити йому в армії чи ні. Він не має права обирати, чи залишатися йому на батьківщині, чи виїжджати за кордон. За нього робить вибір держава, і незаконні спроби ухилитися від цього вибору засуджуються та переслідуються».

«У період, коли кожен чоловік розглядався як потенційний солдат, кожній жінці відводилася цілком певна соціальна функція – виробництво нових солдатів. Якщо для чоловіка служба в армії була не вибором, а обов'язком, то народження якнайбільшої кількості дітей теж вважалося не вибором жінки, а її обов'язком.

Спроби відмовитися від запропонованої ролі та обрати інший життєвий шлях спричиняли громадський осуд. У цій жорстокій реальності не було і не могло бути принципу «моє тіло – моя справа». Здорове жіноче тіло апріорі належало країні та нації, як і тіло військовозобов'язаного чоловіка».

https://www.pravda.com.ua/articles/2023/09/30/7421988

BY Философ Вышинский