Зейгарнік Ефект

«Щедрик» -> Carol of the Bells = традиційна композиторська творчість + свідома культурна дипломатія + діяспора + розвинена індустрія поп-культури США та статус самої держави у світі

«Щедрик» — композиторський твір для хору, створений на початку XX століття Миколою Леонтовичем. Він його писав більше 10 років.

Вважання «Щедрика» народною піснею є проявом тієї самої меншовартості, про яку ми постійно говоримо, чи класичним проявом колонізованих. І навряд це просто незнання. Те, що за замовченням ми схильні сприймати українську культуру через призму народництва — велика проблема та наслідок колонізації (якщо ми у неї віримо) та вкоріненості у російський світогляд або прийняття створених не нами стереотипів про нас. Бо наша композиторська традиція, що йде корінням у бароковий період 17-18 століття, є більш традиційною з огляду на вік, ніж народні пісні (при всій повазі), на які почали звертати увагу переважно у 19 столітті за доби романтизму. До того ж, одне з популярних відео виконання Carol of the bells хлопчачим хором у церкві є найбільш автентичним, бо саме хорова православна традиція лежить у цьому творі.

Щодо походження першорджерела Щедрика, точних відомостей не існує. Дехто вважає, що це з найстаріших, дохристиянських часів. Тож про це мем.

Всі, думаю, знають, що Петлюра, тоді лідер УНР, відправив хор Кошиця у закордонні гастролі, щоб розказати про посталу Україну. Хор проїхав Європу, у США від жовтня 1922 до березня 1923 було 138 концертів, у Бразилії, Аргентині, Уругваї, на Кубі близько 900 концертів. Ото масштаби.

Але й це не зробило «Щедрика» тим, чим він є зараз. Бо очевидно, що він не був єдиною композицією у репертуарі хору.

Всесвітньо відомою композицію зробив у 1936 році американський диригент українського походження Пітер Вільговський, що написав англійський текст. Вже як Carol of the Bells він став частиною поп-культури, поширюваною США на Різдво. Тому що додана вартість культурі надає розвинена індустрія та статус країни. Талановитість чи навіть геніальність твору нічого не дає без маркетингу, мережі дослідників та промоутерів. Так Шекспір та Ренесанс — продукти 19го століття, при чому обидва феномени є тим чим вони є зараз завдяки французам (ще до Шекспіра доклалися британські та німецькі романтики). У свої часи про них знали тільки вузькі кола.

Але, на відміну від Ренесансу та Шекспіра, українське походження твору загубилось для всіх, із нами включно, а після 2022 переживає своє третє народження у світі, його навіть подекуди ставлять саундтреком у фільми навіть в українській версії.

Тож для мене Щедрик — талановитий приклад української композиторської майстерності, позбавленої соцреалістичних впливів, що відсилає нас до культурних традицій епохи бароко та приклад продуктивної культурної дипломатії.

Telegram

Зейгарнік Ефект

Щедрик, щедрик, щедрівочка

www.tgoop.com/zeigarnikeffect/4712

685 viewsedited  Dec 8 at 08:28

«Щедрик» -> Carol of the Bells = традиційна композиторська творчість + свідома культурна дипломатія + діяспора + розвинена індустрія поп-культури США та статус самої держави у світі

«Щедрик» — композиторський твір для хору, створений на початку XX століття Миколою Леонтовичем. Він його писав більше 10 років.

Вважання «Щедрика» народною піснею є проявом тієї самої меншовартості, про яку ми постійно говоримо, чи класичним проявом колонізованих. І навряд це просто незнання. Те, що за замовченням ми схильні сприймати українську культуру через призму народництва — велика проблема та наслідок колонізації (якщо ми у неї віримо) та вкоріненості у російський світогляд або прийняття створених не нами стереотипів про нас. Бо наша композиторська традиція, що йде корінням у бароковий період 17-18 століття, є більш традиційною з огляду на вік, ніж народні пісні (при всій повазі), на які почали звертати увагу переважно у 19 столітті за доби романтизму. До того ж, одне з популярних відео виконання Carol of the bells хлопчачим хором у церкві є найбільш автентичним, бо саме хорова православна традиція лежить у цьому творі.

Щодо походження першорджерела Щедрика, точних відомостей не існує. Дехто вважає, що це з найстаріших, дохристиянських часів. Тож про це мем.

Всі, думаю, знають, що Петлюра, тоді лідер УНР, відправив хор Кошиця у закордонні гастролі, щоб розказати про посталу Україну. Хор проїхав Європу, у США від жовтня 1922 до березня 1923 було 138 концертів, у Бразилії, Аргентині, Уругваї, на Кубі близько 900 концертів. Ото масштаби.

Але й це не зробило «Щедрика» тим, чим він є зараз. Бо очевидно, що він не був єдиною композицією у репертуарі хору.

Всесвітньо відомою композицію зробив у 1936 році американський диригент українського походження Пітер Вільговський, що написав англійський текст. Вже як Carol of the Bells він став частиною поп-культури, поширюваною США на Різдво. Тому що додана вартість культурі надає розвинена індустрія та статус країни. Талановитість чи навіть геніальність твору нічого не дає без маркетингу, мережі дослідників та промоутерів. Так Шекспір та Ренесанс — продукти 19го століття, при чому обидва феномени є тим чим вони є зараз завдяки французам (ще до Шекспіра доклалися британські та німецькі романтики). У свої часи про них знали тільки вузькі кола.

Але, на відміну від Ренесансу та Шекспіра, українське походження твору загубилось для всіх, із нами включно, а після 2022 переживає своє третє народження у світі, його навіть подекуди ставлять саундтреком у фільми навіть в українській версії.

Тож для мене Щедрик — талановитий приклад української композиторської майстерності, позбавленої соцреалістичних впливів, що відсилає нас до культурних традицій епохи бароко та приклад продуктивної культурної дипломатії.

BY Зейгарнік Ефект