Навіщось примусив себе подивитись «Хор Верьовки NOW». Для мене хор Верьовки — типовий продукт-покруч соцреалізму та сталінського бачення культури «республік». Він не просто «національний за формою, радянський за змістом», він радянський і за змістом, і за формою. На рівні музичному це досі типова радянська музика, неймовірно далека від народної. Це типовий саунд радянської естради, традиції якої хор продовжує. Пригадуються всі оці «ой хтото з горочькі спустілся» — різниця тільки у мові та карикатурних костюмах. Костюми також у традиціях радянської республіканської естради та інерційного УТ-1.

Радянськість чітка і головного — типового директора заводу, а трупа поводиться як діти на відкритому уроці в школі. Жахлива постановка, знята у традиціях радянського телебачення.

І оцей епізод про КНДР — зайве нагадування, що саме у іншій тоталітарній державі така державна творчість сприймається як культура, як своє, рідне. Де наприкінці всі за командою поаплодують і винесуть правильну кількість квітів.